Хто вигадує свята?
Зимові свята… Юдейська Ханука чи християнське Різдво, чи просто Новий рік… Запах свічок, ялинок, смак цукерок і мандаринів… Що саме – навіть зараз, попри війну, обстріли, втрати – змушує нас поринати у дитинство?
Одне з таких див – вірші нашого друга, класика сучасної української літератури Григорія Фальковича. Багато років поспіль саме в ці дні ми робили зустрічі з ним. Ми билися за право отримати папірець з улюбленими рядками, право прочитати перед усіма його поезію «для дотепного віку». За право хоч на декілька хвилин скинути хто двадцять, хто тридцять, а хто й шістдесят років. Не було різниці чи ти професійний актор, чи декламував щось востаннє ще в далекі шкільні роки: ми однаково відчували легкість дитинства, тепло й затишок у серці.
Разом з нами читали наші діти й онуки… Вони дорослішали на цих віршах, вчились доброті та щирості. А потім повертались до бібліотеки на наші вечори вже зі своєю малечею…
Спочатку пандемія, а потім й повномасштабне вторгнення відібрали в нас цю маленьку радість, розкидали по світу нашу дружню компанію. Хтось пішов вже й у засвіти…
Та все ж традиція дещо більша ніж просто звичка. Традиція змушує до дій. І ось вже знову поруч ялинка й Ханукія, зручне м’яке крісло й велика книжка «Шалахмонеси» з казковими віршами Григорія Фальковича й не менш дивовижними малюнками Пінхаса Фішеля – згадка про одну з наших останніх мирних зустрічей…
Й ми читаємо, розвіюючи морок, додаючи світу ніжності та щастя, відчуття свята. Бо свято здатні створити ми самі. Достатньо лише забажати цього, об’єднатись, відчути себе дітьми і, звісно, промовити магічні слова. Ми їх знайшли десь серед рядків Фальковича.
Якого свята, якого дива нам ще не вистачає? Гадаємо, бажання в нас спільне для всієї України – хай цей рік стане Переможним!
Залиште відгук