Дитинство відважного маленького Отто Юлійовича Шмідта (30.09.1891-07.09.1956), майбутнього видатного вченого, математика, геофізика, астронома, академіка, підкорювача Півночі й мандрівника, пройшло в Києві на нинішній вулиці Івана Франка, 26. У цьому маленькому двоповерховому будиночку, єдиному збереженому з тих часів, він жив разом з батьками, які з Білорусі вирішили переїхати до Києва. 16-річний Отто по дорозі в свою гімназію на бульварі Шевченка, 18, неподалік від Володимирського собору, де нині один з офісів «Укртелекому», фантазував про далекі подорожі на Північ.
Хлопчиком Отто проявив неабияку допитливість і прагнення до знань, що вразили дідуся, на хуторі якого сім’я гостювала щоліта. Влітку 1899 року на сімейній раді дід сказав: «Якщо ми всі складемося, то зможемо віддати його вчитися в гімназію, а не на ремесла». На щастя, так і вчинили.
Отто вчився в Могилевській гімназії (з другого класу по п’ятий), потім – в одеській (шостий клас). У 1907-му сім’я переїхала до Києва, оселившись на нинішній вулиці Івана Франка, 26 (будинок зберігся). 16-річний Шмідт пішов в 7 клас 2-ї чоловічої гімназії, яка перебувала в декількох хвилинах ходьби від будинку (зараз бульвар Шевченка, 18). Навчався він блискуче, вважався одним з кращих учнів гімназії.
Згодом батько придбав власну садибу на Верхньо-Юрківськый, 34 (нині вулиця носить ім’я Отто Шмідта) – дерев’яний будинок, що складається з двох квартир по три кімнати в кожній, два флігелі, фруктовий сад, в якому росли 30 яблунь і груш, кілька вишневих і абрикосових дерев, а також кущі малини йі червоної смородини.
Саме в гімназії Отто всерйоз захопився математикою. Вийшло так, що одного разу він застудився і довго хворів. Цілими днями Шмідт робив розрахунки, і знайшов неординарний доказ однієї з теорем. Про це, прийшовши в гімназію, він повідомив на уроці. Учитель математики Федір Стеценко всіляко підтримував свого учня, пророкуючи йому велике майбутнє. І не помилився.
У 1909 році, закінчивши гімназію із золотою медаллю, Отто Шмідт вступив до Київського університету на фізико-математичний факультет. Своєю темно-зеленою студентської шинеллю Отто дуже пишався.
З першого курсу він став відвідувати математичний семінар, яким керував знаменитий професор Дмитро Граве, майбутній академік. «У 1909/10 навчальному році, – згадував учасник семінару Борис Делоне, – і з’явився студент О. Шмідт, який виділявся не тільки своїми математичними здібностями, але і вольовими якостями».
Уже в 1911 році 20-річний студент зробив дивовижне відкриття: знайшов новий, більш витончений, доказ теореми Ремака – однієї з центральних у теорії груп. Повідомлення про це він опублікував у 1912 році в «Працях Київського університету». Це була сенсація. Сам професор Д. Граве в книзі «Елементарний курс теорії чисел» аналізував «теорему студента Шмідта»! Рекомендуючи рукопис свого учня до видання, Д. Граве відзначав: «Мова йде про друкування видатного по якостям твору». У 1916 році книга, що стала магістерською дисертацією, була видана, за неї молодий вчений отримав велику премію імені професора І. Рахманінова, а також звання приват-доцента. Вона до цих пір вважається кращою в світовій літературі із загальної теорії груп.
Тим часом, вже третій рік йшла Перша світова війна, і в місті почалися перебої із забезпеченням жителів продуктами харчування. У лютому 1917-го талановитий математик запропонував свої послуги з розробки карткової системи Київському міському продовольчому комітету, який розміщувався в будівлі Бессарабського критого ринку. Незабаром він став заступником завідувача відділу карткової системи.
Влітку 1917-го університет відрядив Шмідта в Петроград на з’їзд у справах вищої школи. У столиці помітили енергійного приват-доцента і … запропонували роботу в Міністерстві продовольства. Так киянин став столичним мешканцем.
У 1923 році він захопився альпінізмом. При першому сходженні в районі Ельбрусу Шмідт ледь не загинув. Однак він був не з полохливих, і щороку потім намагався їздити в гори. А в 1928-му очолив групу радянських і німецьких альпіністів, забрався в недосліджені високогірні райони Паміру, відкрив кілька нових перевалів, вперше в світі пройшов весь льодовик Федченко і вніс всі невідомі раніше місця на карту.
У 1932-му вчений очолив експедицію на криголамі «Сибіряков», який першим у світі пройшов весь Північний морський шлях за одну навігацію.
У 1933-му шляхом «Сибірякова» відправився пароплав «Челюскін», який повинен був висадити на острові Врангеля групу зимівників з сім’ями. Експедицію очолював Шмідт. Пробиваючись крізь льоди, пароплав не зміг вийти в Тихий океан, зимівля корабля стала неминучою. 13 лютого 1934 року лід розірвав борт і через дві години «Челюскін» затонув. На льоду виявилося 104 людини, в тому числі 10 жінок і двоє маленьких дітей. «Челюскінська епопея» – епопея мужності й стійкості в льодовому «таборі Шмідта» – вразила весь світ, і Шмідт став тоді всесвітньо відомим. За кордоном писали, що його ім’я «записане золотими літерами в книзі науки».
Герої Арктики з тріумфом об’їжджали різні міста, побували вони і в Києві. Для Шмідта це була ще й зустріч з містом юності. Тут, в їхньому будинку на Верхньо-Юрківській, проживали його батько та сестра… Трудящі міста виступили тоді з ініціативою присвоїти ім’я Отто Шмідта Київському університету (він ще не носив ім’я Тараса Шевченка). Однак назвали ім’ям полярника не університет, а вулицю, на якій він жив.
Залиште відгук