Чи знаєте ви, що Віктор Зарецький (1925–1990) – живописець, педагог, громадський діяч, один із метрів українського мистецтва радянських часів, в різні етапи творчості був і неперевершеним реалістом із сильним національним складником, пізніше яскравим монументалістом, співавтором Алли Горської своєї дружини, а згодом — відчайдушним нео, або постмодерністом, експериментатором, який створив, зокрема, напрямок «Українська сецесія», за що його навіть називають «українським Клімтом»? А тепер його роботи, одного з найдорожчих художників, нескінченно навіщось повторюють?
Про все це, про неймовірну долю і творчість свого дідуся розповідала художниця Олена Зарецька, онука легендарно творчого подружжя
Віктора Зарецького і Алли Горської, під час мистецької лекції «Художній світ Віктора Зарецького»
в Бібліотека імені А. Костецького для дітей ЦБС Шевченківського району м.Києва.
Лекція Олени Зарецької – це унікальна нагода познайомитися з творчим шляхом митця, адже більшість створених ним картин сьогодні зберігаються у закритих приватних зібраннях. Цінність таких заходів беззаперечно в тому, щоб почути майже з перших вуст спогади, які фіксують інформацію про минуле, які і є справжнім відображенням і документом того часу, до якого вони відносяться, про події, явища і людей, які фактично формували те минуле. Зустрітися з онукою і правнуком видатних діячів української культури і з їх учнями – цікаво, хвилююче і незабутньо.
Віктор Зарецький одним із перших серед українських митців, перейшов на справді реалістичні позиції, відмовившись від «лакування» дійсності. Очолював Клуб творчої молоді. А у 1978 року відкрив власну студію. Розробив оригінальну педагогічну систему ˗ «Роздуми біля полотна», текст якої був надрукований після смерті художника. В художній студії навчалось понад 200 учнів. Працював у галузі станкового і монументального живопису, монументальної мозаїки: «Прометеї» на школі №5 у Донецьку, «Естафета» ˗ у Краснодоні, «Дерево життя», «Боривітер» ˗ у Маріуполі.
Державна премія ім. Т. Шевченка присуджена Віктору Зарецькому у 1994 року (посмертно) за картини «Солдатка», «Літо», «Дерево (Витоки мистецтва)», «Ой кум до куми залицявся», «Весняні клопоти».
Як багато ми ще не знаємо про покоління шістдесятників, яке не встигло сказати все, що хотіло, бо, вочевидь, суспільство не було до цього готове. Якщо не тепер, то коли?
Велика подяка Олені Зарецькій за пам’ять, за можливість доторкнутися до творчості людей епохи великих особистостей.
Сподіваємось, такі зустрічі стануть гарною традицією і все більше і більше людей матимуть змогу дізнаватись про видатних українських діячів культури.
Залиште відгук