Вулицю Володимирську цілком можна назвати тисячолітнім проспектом княжого Києва і свідком історії. Вона існує майже 1000 років і дістала свою назву на честь святого Володимира -Хрестителя Русі. Сьогодні вона є одним із найпривабливіших туристичних маршрутів Києва, адже тут збереглися унікальні пам’ятки різних історичних часів. І саме тут більше 100 років тому (1910–1911 рр..) розмістилася установа, яка регулювала аграрне землеволодіння на Київщині – Київське відділення Селянського поземельного та Державного дворянського земельного банку.
Автором проекту був запрошений цивільний інженер Олександр Васильович Кобелєв після успішного завершення ним у 1905 році київської контори Державного банку. Він же реалізував свій задум, збудувавши банківський корпус та житловий флігель по вулиці Володимирській, 10.
З Києвом зв’язане майже все творче життя цього майстра. Тут він почав свою діяльність, тут творчо розвивався, тут він остаточно оформився як один з провідних зодчих Києва кінця XIX і початку XX ст.
Роботи Олександра Кобелєва прості по композиції, виразні, цікаві за силуетом і стримані по кількості застосовуваних деталей. Вони пройняті характерним для автора прагненням до пошуку рішень, що поєднують величезну спадщину минулого та вимоги сьогодення. Звідси багатство і мальовничість його архітектурної палітри та різноманітність в оформленні, якою відзначаються майже всі його роботи.
Київська «Штаб-квартира» Селянського поземельного та Дворянського земельного банків, які відігравали істотну роль у пореформній економічній системі Російської імперії, стала ще одним визначним проєктом Олександра Кобєлєва.
Ці взаємопов’язані банківські установи призначалися для здійснення більш гнучкої аграрної політики того часу. «Керівництво двох банків було об’єднано. Селянський поземельний банк видавав іпотечні довгострокові кредити під наявні у селян наділи, міг сам купувати й накопичувати земельну власність на продаж селянам. Паралельно з ним діяв Дворянський земельний банк – для надання допомоги вигідним кредитом тим поміщикам, чиї садиби були обтяжені боргом. Вони являли собою як би сполучені судини, наповнені грошима та земельними ділянками. З їхньою допомогою держава контролювала ціни на сільську нерухомість, не дозволяючи їм різко зростати чи падати». / М. Кальницкий, «Зодчество и зодчие. Книга ІІ».
Київська губернія належала до провідних сільськогосподарських регіонів. Тож відділення Селянського поземельного та Дворянського земельного банків мали відчутний вплив. Проте впродовж тривалого часу контори цих відділень користувалися найманими будівлями. Зокрема, відомий домовласник і фабрикант Фрідріх Міхельсон надавав їм частину свого прибуткового комплексу на Пушкінській, 35-37. Зрештою було вирішено спорудити для цих установ власну оселю. Під нове будівництво придбали ділянку по вулиці Володимирській, 10 із двоповерховим цегляним будинком. Старезну кам’яницю розібрали, натомість розгорнулося будівництво банкового комплексу. Досвідчений зодчий Олександр Кобелєв дуже вдало врахував місце розташування будівлі майбутнього банківського комплексу. У рядовій забудові він став відіграти роль акценту в ансамблі вулиці. Банківський комплекс розпланували відповідно до звичайного тоді вигляду кредитних установ: чільний корпус займали конторські приміщення, углиб садиби поширювалася операційна зала, а в тилу містився житловий флігель для працівників.
Композиція головного фасаду триповерхової будівлі банку є асиметричною, з тридільним членуванням. Наріжжя увінчує гостроверха вежа, що нагадує собою візантійський шолом. В оформленні будівлі також були використані візантійські та слов’янські декоративні мотиви, а на огорожі балкона й досі можна побачити рельєфні профілі стародавніх витязів зі щитами і у шоломах. Ліворуч до будинку прилягає в’їзна брама з хвірткою аркової форми.
Роботи під наглядом Олександра Кобелєва велися дуже швидко. Ділянку розчистили у липні 1910-го, у серпні відбулася урочиста закладка новобудови, а найближчої зими триповерховий з підвалом офісний корпус вже накрили дахом. До кінця наступного 1911 року завершили спорядження та обладнали усі приміщення. Двері нового приміщення кредитної установи та виразна цегляна брама відкрилися для майбутніх клієнтів. А далі сталися відомі історичні події…
За часи Української держави у квітні 1918 р. на Володимирській,10 певний час працював апарат державного контролера УНР. Згодом, після встановлення радянської влади у 1919 році, будівлю націоналізували. У 1921 році банківський комплекс на Володимирській, 10 отримав нове призначення: його передали відомству зв’язку та пристосували під Центральний телеграф.
Свою історію київський телеграф почав ще в 1854 році, коли було прокладено повітряну смугу Москва-Київ. (Телеграф, що з давньогрецької «далеко» + «пишу», – це засіб передачі сигналу по проводах, радіо чи інших каналах електрозв’язку). Державна телеграфна контора відкрилася у 1856 році на вулиці Володимирській, № 22 біля Софійського майдану на другому поверсі приватного будинку. Телеграфний обмін у 1911 році становив близько 8 мільйонів телеграм. А вже в 1912 році відкрилась нова трансконтинентальна Індо-Європейська лінія, яка проходила через Київ. Тому нове приміщення на вулиці Володимирська, 10 надало нові можливості для розвитку київського відділення телеграфу.
Перед 1941-м роком телеграф підтримував зв’язок по фототелеграфу з 7 іншими містами; тут діяв дев’ятикратний пристрій Бодо – телеграфний пристрій багатократної дії, який мав можливість передавати через один провід два і більше повідомлення в одну сторону та дозволяв вести обмін зі швидкістю до тисячі телеграм за годину. У 1951 було змонтовано та запущено в експлуатацію вузол автоматизованого прийому телеграм.
У 1953 році відбулася надбудова четвертого поверху будівлі. На щастя при цьому історичний вигляд чільного будинку не надто постраждав. Вежу відтворили відповідно до оригіналу, так само, як фігурний щипець над головним входом. Вціліла також і в’їзна брама. Єдиною суттєвою втратою виявився масивний криволінійний фронтон, яким спершу завершувався правий фланг споруди. Тоді ж фасад на Володимирській, 10 збагатився своєрідним годинником, циферблат якого показував час в усіх найважливіших містах світу.
З часом телеграф вийшов з ужитку і його функції сьогодні виконують мобільний зв’язок та Інтернет. Саме слово «телеграф» стало архаїчним. Будинок колишнього Центрального телеграфу використовувала деякий час «Центральна міжнародна та міжміська телефонно-телеграфна станція ОАО Укртелеком», а тепер приміщення у ньому будинку орендують десятки різноманітних фірм.
Отже, прогулюючись вулицею Володимирівською, можемо й досі побачити архітектурну пам’ятку, що була втіленням драматичних аграрних реформ початку минулого століття.
Залиште відгук