«А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любові – моєї великої любові!»
10 червня – День пам’яті видатної художниці, українського самородка – Катерини Білокур (1900–1961).
Вона народилась 7 грудня 1900 року, в День святої Катерини, що ніби визначило її долю – страждати все життя, як і свята її посестра. Так написав про свою улюбленицю дослідник її життя та творчості. Микола Кагарлицький.
Народилась Катерина Василівна в селі Богданівка, нині Яготинського району на Київщині. Художниця-самоука, як себе називала Катерина Білокур, квіти вважала живими істотами, які мають душу, окрасою і очима Землі. Ніколи не зривала живих квітів, вважала, що це — гріх, а малювала їх з натури. За потрібною для картини квіткою йшла хворими ногами за 20 — 30 кілометрів у ліс під Пирятин, у мальовничі куточки Яготина.
ЇЇ пензлю був підвладний портрет, пейзаж, натюрморт. Та особливу мистецьку галактику Катерина Білокур створювала із квітів. На своїх картинах вона щедро посіяла найулюбленіші квіти української землі – калину, мальви, півонії, жоржини, нагідки, ромашки, чорнобривці, барвінок, кручені паничі, колосся жита, пшениці, ячменю, головки соняшників.
Все життя художниця жила в селі, в холодній хаті, яку часто не було чим топити. Пережила Голодомор, Другу світову війну, нерозуміння рідних. Потерпала від тяжкої недуги і в кінці життя доглядала тяжко хвору стару матір. Але у своїх картинах вона ніяк не висловлювала своїх страждань. В білокурівських картинах – щастя і долучення до всесвіту, до Бога, до природи, до кожної квіточки.
Попри відсутність освіти, епістолярну спадщину, яку залишила Катерина Білокур, вважають такою ж талановитою, як і її картини. Протягом тридцяти років Микола Кагарлицький – письменник, мистецтвознавець, перекладач збирав по крихтах, мов скарб, листи Катерини Василівни. Часом він долав кілометри важкого шляху, аби тільки віднайти ще один лист «звитяжниці духу». Мріяв про той день, коли вони будуть опубліковані і стануть духовним набутком усього народу.
Микола Феодосійович невтомно стукав у двері високих кабінетів і авторитетних літераторів, для яких опублікувати листи вже відомої народної художниці навіть у 80-ті роки минулого століття, значило ризикнути своєю кар’єрою. Йому відмовляли, а він знову стукав…
Лише 1982 року невелика добірка листів унікальної епістолярної спадщини Катерини Білокур була вперше надрукована в березневому числі «Вітчизни». Згодом побачили світ і книжки Миколи Кагарлицького, – «Я буду художником!», «Катерина Білокур очима сучасників», «Листами, мов зорею, засвітилася», «Квіти, мої діти».
Більше інформації про художницю ви можете довідатись в бібліотеці ім С. Васильченка для дітей!
Залиште відгук