Всесвітній  день вишиванки

Віртуальна галерея. Ч.1

«Українки на полотнах видатних художників»

у рамках проєкту Центральної районної бібліотеки ім. Є. Плужника

«Вишиванка – мій генетичний код»

 

 

Українська вишиванка — перлина народної культури, візитівка українців та справжній культурний код, що зберігає в собі традиції наших предків. Чудові орнаменти, старовинні та сучасні крої сорочок, гармонійне поєднання кольорів… Вишиванки — це окраса українського традиційного одягу.

Археологічні розкопки свідчать, що український народний костюм з’явився ще в часи Київської Русі. Вже тоді чітко виявилася самобутність національного строю. Це, перш за все стосувалося прикрас і орнаментів на сорочках. Аж до кінця XIX століття український костюм зберігав свої регіональні відмінності, і лише на початку XX століття вони злегка розмилися.

День Вишиванки 2020 присвячується українській родині та родоводу.

І, безперечно, берегинею роду, сім’ї, свого  родоводу, берегинею  генофонду всього людства є ЖІНКА.

Без перебільшення і з гордістю можна констатувати, що саме  про жінку-українку, її красу в світі ходять легенди. А   жінки у вишиванках , на полотнах  відомих  художників,  зачаровують своєю магією  і неперевершеністю.

Відкривають  нашу віртуальну галерею картини

 Іллі Юхимовича  Рєпіна (1844-1930)

Життя і творчість цього  знаменитого художника тісно пов’язані з Україною, її історією і народним побутом. Це була його Батьківщина. Тут він народився, захопився природою, людьми, їхніми звичаями, побутом, народним мистецтвом. Він був українцем і за характером своєї творчості. У полотнах І. Рєпіна українська стихія виблискує  всіма своїми барвами.

Тематика робіт художника на українську тематику різноманітна. Це, в першу чергу, запорізьке козацтво. Також це полотна, присвячені повсякденному побуту. Художня спадщина І. Рєпіна є важливим джерелом для вивчення українського традиційного одягу. Яскравими і колоритними  є полотна, де представлені жіночі костюми.

Щиро захоплюючись красою і автентикою українського жіночого одягу,  в листі до В.Стасова він писав:

“Тільки малоросіянки та парижанки вміють одягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно одягаються дівчата … це дійсно народний, зручний і 

 граціозний костюм. А які дукати, моністи, головні убори, квіти! А які обличчя! А яка мова! Просто краса, краса і краса!”

Ілля Рєпін «Українка», 1875 р.

Приватна колекція

Перша “Українка” була написана в 1875 році. На ній зображена дівчина, яка в  задумі спирається на огорожу. Прекрасно виписані її руки, юне обличчя і різнокольорові намиста на шиї. На картині не вимальована нижня частина строю, але добре зображений головний убір. Він представлений очіпком, поверх якого вбрана хустка з польовими квітами і колоссям та  оздоблена  кольоровими стрічками.

Ілля Рєпін «Українка біля тину», 1876 р.

Національний художній музей Республіки Білорусь, Мінськ 

Не менш майстерно виконана і друга картина “Українка біля тину”, написана через рік – в 1876 році. Склавши руки на грудях, спокійно біля тину стоїть дівчина. Голова її пов’язана різнобарвною яскравою стрічкою, шию і груди прикрашає намисто. Поверх темно-червоної плахти спускається яскраво-червоний пояс. Обличчя її зображене таким, як співається в українських народних піснях: з чорними бровами і карими очима.

Як на першій, так і на другій картині яскраво представлений комплекс жіночого народного костюма: вишита сорочка, пояс, плахта, спідниця, прикраси, головний убір. Невідомо точно, хто саме і за яких обставин позував для цих робіт Рєпіна. Однак беручи до уваги певні особливості, властиві традиційному одягу, можна стверджувати, що ці костюми характерні для Полтавщини.

Ілля Рєпін «Портрет С. М. Драгомирової», 1889 р.

Державний російський музей, С. – Петербург

У 1889 р І. Рєпін пише портрет Софії Михайлівни Драгомирової, дочки київського генерал-губернатора М. Драгомирова. Дівчина одягнена в українське народне вбрання, прикрашена намистом і хрестами. Головний убір представлений фіолетовою хусткою, прикрашену фіалками. Верхній одяг, зображений на картині, включає в себе зелену спідницю з  червоними вовняними хвостиками, що характерно для народного одягу Київщини та Полтавщини, і такого ж зеленого кольору  керсетка  з червоними нашивками на ній ( “перчиками”), дуже поширену в різних варіаціях на території Слобожанщини.

Для цього етнографічного регіону характерні також великі хрести, нанизані між намистинами, що зображені як прикраса на портреті С. Драгомирової. Весь цей комплект народного одягу, представлений в даному портреті, був характерний також для Сумщини, звідки родом Софія Михайлівна Драгомирова.

Вишиванки завжди були нашим національним символом, нашою гордістю та автентичною ознакою.

Приємно усвідомлювати, що український народний костюм і сьогодні залишається затребуваним і популярним.

Будьте стильними – одягайте вишиванку і любіть свою країну!

                                                                                          Матеріал підготувала Чеховська Т.А.