В них була тільки совість…
Напередодні Дня пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни відбулась онлайн зустріч «Світло у нечужому вікні», співорганізаторами якої стали Сіоністська Федерація України, Студія «Діє-Слово», Всеукраїнський благодійний фонд «Заради тебе», Бібліотека ім. Ошера Шварцмана та Всеізраїльське об’єднання вихідців з України.
Що спонукало людей на жертовність? Чому саме сьогодні в Україні нам важливо і пам’ятати про них, і наслідувати їм? Ми шукали відповіді в історіях від нащадків врятованих і рятівників. Можливо, ми чули це вже багато разів… Хіба від цього вони перестають бути менш вражаючими, щемлячими, важливими? «Кожна історія, про яку розповідали наші спікери, відгукнулася в серці. Важливо, щоб ці історії жили, бо людське життя – це найбільша цінність!» – написала в чаті зустрічі Анна Тіщенко.
Дякуємо нашим друзям, хто взяв участь в програмі:
- Анатолій Подольський, директор Українського центру вивчення історії Голокосту;
- Євгеній Левінзон, виконавчий директор Сертифікаційної програми з юдаїки, праправнук врятованого;
- Олександр Духовний, головний рабин Києва і України громад прогресивного юдаїзму, син врятованої;
- Єхіель Фішзон, Всеізраїльське об’єднання вихідців з України;
- Олена Паламарчук, художниця, донька Праведниці народів світу Лідії Савчук та художника Ісаака Тартаковського;
- Юлія Гольденберг, директорка ВБФ «Заради тебе»;
- Роза Тапанова, директорка Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр».
Декілька думок та вражень від гостей з чату зустрічі:
«В умовах війни і окупації, рятуючи знайомих і незнайомих, люди усвідомлювали ту небезпеку, яка загрожувала їм та їхнім родинам. Ними рухали не «високі пориви», а звичайне людське співчуття, співпереживання, бажання захистити, допомогти, уберегти. Вони не могли взяти цей гріх на душу – відмовити у порятунку безневинним… До того ж це було їх особисте рішення, не зумовлене присягою чи наказом зверху» (Ніна Авраменко).
«Чому вони це зробили? Бо не мислили інакше, бо сповідували спільні цінності, бо мали в серці любов» (Єлена Стрильчук).
«Просто завжди є людишки і ЛЮДИ» (Юлія Скубій).
«…Від себе хочу щиро подякувати за цей важливий і дуже зворушливий захід. Світла пам’ять і глибока шана тим українцям, які в найтемніші часи, ризикуючи власним життям, рятували євреїв, зберігаючи людяність там, де, здавалося, її вже не могло бути. Пам’ять про таких людей є надзвичайно важливою».
Усі виступи можна побачити на запису (https://youtu.be/F91qqpU6M3I). Та все ж, ось дві дуже влучні, на наш погляд, цитати, які розкривають суть та зміст цієї дискусії.
Юлія Гольденберг: «Рятівники… Історія чи сьогодення? Скільки їх українців, які рятували євреїв під час Другої світової? Ми вже ніколи не дізнаємося достеменно. Спочатку вони мали переховуватися разом з тими, кого намагалися врятувати, потім від свовʼєтської влади… А ще ми знаємо безліч історій, коли рятівники були переконані на 100% – ніхто з судів й гадки немає, що вони переховують євреїв. А потім знаходили їжу біля своїх дверей…»
А Роза Тапанова в своєму виступі нагадала нам слова Василя Назаренка, одного з останніх живих сьогодні українських Праведників: «У військових – зброя. А в нас була тільки совість».
Так, в них була Совість, і світло в їх вікнах в ту темну добу виявилось справді нечужим. І з нами має назавжди залишатись пам’ять про українських рятівників, про ті, хай і трагічні, але дуже світлі миті історії України.
Залиште відгук