Економічне піднесення, що наприкінці ХІХ ст. переживала Російська імперія, супроводжувалося архітектурним бумом і будівельною гарячкою. Наче «гриби після дощу» виростали на вулицях Києва багатоповерхові прибуткові будівлі, що здавалися під найм. І хоча деякі ревнителі давнини тоді називали їх «бридкими скринями», не можна не відзначити: на сьогодні ті, що збереглися, є зразком високої архітектури. Виконані у тому примхливому і чудовому стилі, саме вони надають історичній частині Києва виняткової неповторності і шарму.
Квартири в прибуткових будинках винаймали переважно вельможне панство, урядовці, заможні міщани, інтелігенція, що не бажали обтяжувати своє життя опікою власною нерухомістю і сплатою податків з неї. Найпрестижніші помешкання на Миколаївській (Городецького) або на Ярославовім Валу, Фундуклеївській (Володимирській) чи Прорізній вулицях Києва мали змогу винайняти представники всіх прошарків суспільства, чинів і статей. Щоправда коштувало таке житло доволі дорого, близько 300 – 800 рублів на рік…[1]. Приміром будинок Гінзбурга, побудований за проектом інженера Ф.Троупянського у 1912 році — найвища в Імперії житлова споруда (на її фундаментах нині стоїть готель «Україна», праворуч – фото 1913 р.). Тут пропонувалися квартири з 7 – 10 кімнат з вигодами, а саме: електричне освітлення, ванна кімната, парове опалення, каміни у вітальнях, мереживне плетиво балконів і решіток сходів, телефон, гараж, холодильні камери в підвалі, килими на парадних сходах, вітражі, мозаїчні і паркетні підлоги, ліфти фірми «Отіс», швейцар, декілька двірників, кімнати для прислуги тощо. [1]
Для заохочення заможних пожильців домовласники замовляли проекти будівель відомим архітекторам. Як в літературі і музиці на зламі століть народжувалися нові архітектурні стилі — модерн, еклектика… Всі споруди в стилі модерн у місті можна умовно розділити на ті, що являють собою зразки західноєвропейської течії модерну та надзвичайно цікаві будинки в стилі українського архітектурного модерну. Кияни можуть пишатися тим, що їх взірці втілені в камені геніями архітектури П.Альошиним, В.Городецьким, Г.Шлейфером, В.Кричевським, В.Краузе, Е.Брандтманом.
Будівлі, тактовно вписані в складний київський рельєф, були виключно індивідуальними, штучними, створювали неповторне обличчя міста, адже за свідоцтвом Миколи Лєскова «В Києві є такі вулиці, піднявшись лишень до середини котрих зупиняється серце». Зодчі докладали максимум зусиль і винахідливості для того, щоб серце зупинялося ще й від захоплення показною, темпераментною, гоноровою вдачею Києва.
Як же соромно і гірко від того, що сьогодні привселюдно під гаслом реконструкцій і ремонтів поступово знищується автентичне обличчя історичної частини Києва. Реконструкція для київських будинків нагадує смертельний вирок з безстроковим відтермінуванням. Обабіч історичних пам’яток зростають довічні зелені паркани, стіни сором’язливо маскуються будівельною сіткою або рекламним простирадлом, обік все завмирає в очікуванні якоїсь світової толоки і… геть нічого не відбувається. Жива ще вчора будівля, по вінця наповнена сміхом і плачем, любов’ю та інтригами, сумно дивиться в світ підбитими очницями без скла за якими темно, хоч в око стрель. Добре якщо про неї міська влада просто забуде, гірше, якщо вичікуючи, занесе в «чорну книгу», щоб позбутися нишком, вночі, без свідків і опору (як приклад – набережна Дніпра)…
Скільки ж таких будівель тільки в Шевченківському районі Києва приречено очікує винесення вироку? Спробуємо порахувати:
Мала Житомирська, 12
П’ятиповерховий прибутковий будинок (1909р.), характерний представник київського модерну. Простота його архітектурних форм – це зовсім не проста «простота», а простота вишуканості й доброго смаку. Будівля стоїть стіна-в-стіну з садибою О. Мурашка. Пам’ятник архітектури. Центральний атік і фризи оздоблені барельєфами, в інтер’єрах збереглися декоративні ліпні прикраси, але елементи центрального балкону вщент поруйновано.
Вул. Алли Тарасової, 4
П’ятиповерховий прибутковий будинок (1909 р.), міститься навпроти «Hotel Hyatt Regency Kiev», що на Софійській площі (цікаво, чи не муляє око жалюгідна злиденність історичної реліквії споживачам зіркових люкс-послуг з вікон люкс-апартаментів…).
У зводі пам’ятників історії та культури України згадується як один з яскравих прикладів модерну в Києві, має визначну історико – архітектурну і художню цінність. До перетворення на комунальний гуртожиток будинок мав гарні планувальні рішення і чудові інтер’єри..
P.S. В ніч з 13 на 14 червня 2011 року проблему було розв’язано… Мабуть тепер на свіжому згарищі з’явиться такий же незрівнянно-дзеркальний дуже дорогий архітектурний шедевр, що й навпроти…
Ярославів Вал,1 
Так званий «Замок барона Штейнгейля», хоча насправді барону належала будівля поруч (Ярославів Вал,3), але як же романтично звучить і виглядає вельми романтично: «Високий, гострий, стрімкий силует вежі зі шпилем фіксує вісь далекої перспективи з Ярославового валу і Прорізної вулиці…»[7].
Екзотичний чотириповерховий прибутковий будинок зведено в 1898р. за проектом інженера М. Добачевського на замовлення поміщика Міхала Підгорського. Молодий талановитий зодчий з неординарним світосприйняттям втілив проект казкового будинку Шарля Перро, що вражає архітектурною виразністю поєднання готичних та ренесансних форм і деталей. Звід брами і стелі квартир прикрашає вишукана ліпнина. Особливою ж окрасою приміщень є кахляні груби фабрики Й.Анджейовського і сходи. Кияни, яким пощастило побувати всередині будинку кажуть, що ліпні оздоби, груби і сходи досі збереглися.
Перший поверх цього архітектурного дива свого часу займали кав’ярня «У золотих воріт» («A la porte d’Or») і кінематограф «Унікат». Другого такого будинку в Києві просто не існує, тим гірші враження від руйнувань, спричинених власниками, часом і байдужістю.
Велика Житомирська, 32
Прибутковий будинок – чудовий зразок європейського модерну, одна з найкрасивіших споруд Києва, збудована Ігнатієм Ледоховським. Фасад прикрашено чудовим мереживом з каштанового листя і напівзруйнованими скульптурами. В січні цього року втратив розкішну огорожу, на голови перехожих падає скульптурне оздоблення з фасаду… Будинок має табличку: «Пам’ятка архітектури. Прибутковий будинок 1910-1911 років. Охоронний № 316. Охороняється державою. Пошкодження карається законом».
Ми ще можемо побачити славнозвісне сплетіння змій серед каштанового листя і гілок – пречудову скульптуру над брамою. Саме через цю ліпнину кияни прозвали споруду «Будинком зі зміями».
Поспішайте милуватися пам’яткою того Києва, якого вже майже не існує, спорожніла будівля поступово руйнується на протязі 5 років.
Вулиця Михайлівська, 10
Побудований в 1870 році двоповерховим в стилі типовому для жилої забудови періоду історизму, будинок є зразком майстерного використання барокового декору в оздобленні фасаду. В 1897 за проектом Миколи Казанського було добудовано третій поверх, тоді дім належав адвокату і суспільному діячеві Цезарю Абрамовичу.
Напівзруйнована будівля має власну історію: в помешканні другого поверху, де квартирував київський журналіст Михайло Кисельов (писав для газет «Киевское слово» та «Жизнь и искусство»), на мистецькі вечори збиралася київська інтелігенція. Деякий час в цій квартирі жив письменник Олександр Купрін, який товаришував з хазяїном. Тут бував всесвітньовідомий філософ-ідеаліст Микола Бердяєв (тоді ще студент університету), в домашніх концертах брали участь актори театру Соловцова, в цих стінах співав студентський хор, яким керував Микола Лисенко.
В 1906 році на першому поверсі містилася редакція української демократичної газети «Громадська думка» і літературно-художнього щомісячника «Нова громада». На їх сторінках друкувалися твори Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Любові Яновської, Бориса Грінченка.
Сьогодні стан будівлі не просто жахливий, а катастрофічний…
Вулиця Тургенівська, 3 і 4
Два старовинні будинки по-сирітськи пригорнулися один до одного, затиснуті з обох боків сучасними бізнес-центрами. Про змарнілу красу сторічних фасадів нагадує мереживна ліпнина і якимось дивом вцілілі ковані решітки напівзруйнованих балконів.
До революції тут квартирували вищі військові чини. Потім були облаштовані комуналки. Сьогодні тут не живе ніхто: стеля в домах обвалилася, вікна вибито… який же господар довів до такого стану своє майно???
Садиба Олександра Мурашка по Малій Житомирській, 14
Пам’ятник архітектури ХІХ ст., внесено в «Червону книгу культурного спадку України». «Цей одноповерховий, чимось схожий на щемливо-старосвітський особняк, декорований фасонною цеглою у місцевому «цегляному» ж фольклорі, дивним-дивом зберігся поміж багатоповерхових, значно молодших, а як на тепер, то вже й теж старих будівель. Він широко і вільно простяг свій чоловий фасад зі старовинними лучковими мандриками й поважним рустом, що так контрастує з суєтою дрібненьких членувань фасаду сусіднього, праворуч, будинку, який належить до тієї ж садиби.»[7]
Одноповерхова (1858 р.) будівля в стилі пізнього класицизму є прикладом забудови, що в Києві майже не збереглася. Триповерхова (1898-1900 рр.) зведена в стилі історизму з неоренесансними і барочними елементами. Окрім архітектурної, садиба має ще й неабияку культурну цінність.
У другій половині XIX ст. з Києвом були пов’язані долі видатних художників. Свій «київський період» мали Микола Ге, Михайло Врубель, Віктор Васнецов, Михайло Нестеров. Та серед них не було жодного українського імені, відомого міжнародному мистецькому загалу. Так було до 1900 року, аж поки європейці не дізналися ім’я киянина Олександра Мурашка. Він першим представив українське мистецтво в контексті зі світовими тенденціями [15]. Його твори підкорили Європу на Мюнхенському вернісажі 1909 року. З виставок у Відні, Берліні, Парижі, Венеції і Амстердамі озивалися захоплені до нестями критики, його картини купували європейські музеї і приватні колекціонери.
Для Києва ж Олександр Мурашко є одним з засновників художнього товариства, і української Академії мистецтв. Здавалося б місто має увіковічнити і берегти пам’ять видатного художника, адже його садиба збереглася до нашого часу. Але численні спроби і пропозиції громадськості облаштувати в садибі музей видатних українських художників Миколи і Олександра Мурашків досі не знайшли відгуків у київської влади…
Садиба Міхельсона з флігелями на Пушкінській, 35-37
Комплекс побудовано у 1896 році на замовлення німецького підприємця Фрідріха Густавовича Міхельсона , що обрав Київ для ведення бізнесу і проживання. Потужний виробник, будівельник і власник універсальної нерухомості Міхельсон був одним з найзаможніших киян. Не схибимо, стверджуючи: з будинків, що йому належали можна було скласти ціле місто з розвиненою інфраструктурою, де були численні житлові помешкання, виробничі потужності, готелі, засоби зв’язку, школи та гімназії, крамниці і контори, лазні тощо. І не дивно, адже мільйонер Міхельсон використовував для будівництва власні будівельні матеріали, йому належали цегляні й скляні заводи.
У дворі садиби № 35-37, яка давно знелюднена і не ремонтується, можна побачити дивну споруду з розкішно прикрашеними фасадами. Сьогодні флігель не має навіть таблички з адресою, але має такий же жахливий вигляд, як і вся садиба, доповнений балкончиками-шпаківнями і приватними гаражами. В каталозі Товариства охорони пам’ятників споруда має номер 37б.
Родина мовчазних велетнів, ґрунтовно збудованих на віки, вражає величчю і безпорадністю одночасно. Не може бути, щоб хтось завадив їм продовжити свою історію з новими мешканцями… Чи може???
Садиба Сікорських на Ярославовім Валу, 15 і 15а
Споруджена у 1904 р. на замовлення знаного в Києві психіатра, професора медицини університету Св. Володимира, члена правління Товариства швидкої медичної допомоги, члена Ради Колегії Павла Галагана, мецената і суспільного діяча Івана Сікорського. Частина будівлі була одразу надана сім’єю Сікорських для розміщення Лікарсько-педагогічного інституту для розумово-відсталих дітей.
На подвір’ї в літньому будиночку молодший син професора тоді ще студент КПІ, а в майбутньому – всесвітньо відомий авіаконструктор Ігор Сікорський, сконструював свій перший паровий мотоциклет і літальний апарат. Саме в цьому садочку в 1910 році Сікорський створив перший у світі гелікоптер.
За відомих історичних обставин лише через багато десятиліть, аж у 1989 році, ім’я Сікорських повернулося на батьківщину і на фасаді колишнього родинного будинку (точніше того, що від нього залишилося) з’явилася бронзова меморіальна дошка. Величним планам створення тут музею авіації досі не судилося втілитися в життя, хоча корпорація «Сикорски Эйркрафт» і члени родини авіаконструктора намагалися взяти участь в цьому проекті… Знавці кажуть, що сам президент обіцяв підтримку цій шляхетній справі. Натомість дивом вціліла частина колись великої садиби доповнена в останні роки рядами приватних гаражів і локальним сміттєзвалищем. Садиба поступово перетворюється на руїну.
Вулиця Воровського, 19
Будівля, що стоїть праворуч від нещодавно зруйнованого Сінного базару, не зважаючи на жалобний вигляд, залишається архітектурною прикрасою вулиці. ЇЇ святково прикрашений пластичний фасад є чудовим зразком модерну. Проект здійснив у 1909 році один з провідних київських знавців цього стилю Мартин Клуг на замовлення Августа Сетера – заможного булочника і кондитера.
Вулиця Воровського, 16
В минулому прибутковий будинок, зведений в стилі «київський ренессанс» в 1907 році для київського інженера Йосипа Добровольського. В його стінах містилися незвичайні заклади: під час окупації тут працювало так зване «бюро фольксдойче», що опікувалося ідейним вихованням місцевих етнічних німців, а після війни – Верховний суд УРСР. Але від цього будівля не погіршала, адже кожен має свою історію, іноді і скандальну.
Садиба барона Штейнгеля по вул.Воровського, 27
Сама будівля зведена в готичному стилі в 1870 році за проектом Володимира Ніколаєва і Віктора Сичугова на замовлення залізничного інженера і підприємця барона Рудольфа Штейнгеля. На подвір’ї облаштували невеликий парк з фонтаном, затишними алеями і альтанкою. З 1901 року лікар-невролог Михайло Лапінський влаштував в маєтку приватний санаторій, який проіснував аж до 1941 року вже, звичайно, змінивши власника і оточення (з усіх боків на нього насуваються жахливі типові велетні без обличчя).
Вул. Воровского, 18/2
Пам’ятник архітектури зведено в 1901-1902р.р. за проектом Павла Голландського на замовлення знаного мецената Ніколи Терещенка. Будівля призначалася для розміщення учбового корпусу жіночої торгової школи, де киянок навчали азам комерції. Школа мала ім’я дружини мецената Пелагеї Терещенко. Будівля давно без мешканців, після націоналізації в ній містилася загальноосвітня школа, контора «Наробраз», інститут підвищення кваліфікації вчителів. Здається, що наразі хазяїна не має, поступово руйнується…
(Перелік, на жаль, буде поповнюватися…)
Як в тридцяті роки дбайливістю войовничих безбожників в «боротьбі з мракобіссям» розтанув Київ тисячі церков, нині тане неповторний київський модерн, а з ним історизм, класицизм, ренесанс, бароко тощо. Ще трохи зусиль ремісників від архітектури, які не народжують нічого крім «типових проектів № / №», розфарбованих під зозулястенький кітч і історична частина Києва не буде візуально відрізнятися від якоїсь «Третьої вулиці будівельників» — ілюзорне раціо і типова форма від прихильників тотального гламуру перемагають. Але кому ж цікаві новобудови без історій?
Непевну втіху можна дістати, звернувшись до класиків, а саме до нашого земляка Іллі Еренбурга:
Впорядкували Урванцева О., Дідковська О., ідея Пескіна Л.Я. (03.2011 р.)
Бібліографія:
1. Анисимов, А. Киев и киевляне: книга первая. – К.: Курчь, – 2007. – С. 52-59.
2. Анисимов, А. Портрет в интерьере вечности. – К.: Жнець, – 2002. – С. 144-146.
3. Будкевич, В. Киев. Прогулки по местам Паустовського. – К.: Київський дім, – 2002. – 86 с.
4. Вуек, Я. Мифы и утопии архитектуры ХХ века. – Москва: Стройиздат, – 1990. – 288 с.
5. Галайба В., Грузін В., Кадомська М., Маликов Д. Прорізна. Ярославів Вал. – К.: Амадей, – 2010. – 295 с.
6. Гук О., 20 лучших экскурсий по Киеву. – Харьков: Фолио, 2008 – 316 с.
7. Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. – Київ: Кий, – 2004. – 823 с.
8. Ясиневич, В. Київський зодчий П.Ф.Альошин. – К.: Будівельник, – 1966. – 66 с.
9. Кальницкий, М. Прощай, модерн начала века // Газета по-киевски. – 2009. – № 104. – С. 10
10. Маковец, Е. Их еще можно спасти // Газета по-киевски. – 2010. – № 12. – С. 6-7.
11. Романюк, А. Эти дома забыли // Газета по–киевски. – 2009.- № 184.- С. 10-11.
12. http://saveoldkyiv.org
13. http://www.interesniy.kiev.ua
Залиште відгук