Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., під час другої «будівельної лихоманки», у Києві будували особняки різних у архітектурних стилях, які відповідали на той час загальноєвропейським архітектурним течіям: неоренесансу, необароко, неоготиці, неокласицизму та їхньому поєднанню – еклектиці. Архітектура житла стала головним містоформуючим чинником. Однак існували й суто місцеві, київські особливості – «цегляний стиль», який відрізнявся від інших унікальною жовтою цеглою.
1913 року С. М. Богуславський в «Ілюстрованому путівникові» писав: «Відмінна й властива тільки одному Києву риса цих будівель – славнозвісна київська світло-жовта цегла, що виробляється на місцевих цегельнях. Більшість будинків, споруджених із цієї цегли, рідко фарбуються, ще рідше тинькуються; тільки обриси кожної окремої цеглини часто обводяться сірою фарбою». Саме висока якість київської цегли та професійна майстерність київських мулярів стали основою своєрідного київського цегляного стилю.
На будинках використовувалось багато ліпного скульптурного декору: барельєфи, гірлянди, скульптури, каріатиди тощо. Споруд із поєднанням цеглиі рельєфних прикрас у місті було досить багато. Інколи серед архітектурних оздоб фасаду закомпоновувалася й певна інформація про сам будинок. Авторство не вказувалось ніколи, навіть на власних будинках архітекторів. Рік спорудження позначали у найрізноманітніших місцях: на фасаді – у щипцях, центрі, порталі вхідних дверей і на самих парадних дверях, на підлозі вестибюля, в огородженні балконів, на стулках воріт тощо. Очевидь, усвідомлюючи «круглі дати» – останній рік ХІХ століття (1900-й) та перший рік ХХ століття (1901-й), їх подавали на київських будинках особливо часто.
Згадаємо один з найцікавіших і найкрасивіших в Києві – колишній прибутковий будинок Миколи Самонова-молодшого (вул. Богдана Хмельницького, 30/10). Це не просто історична будівля, а свідок століть, що зберігає в собі неперевершену красу неоренесансної архітектури початку ХХ століття та унікальну історію.
Будинок звели на замовлення колезького радника М. М. Самонова на розі вулиць Фундукліївська та Театральна у 1900-1901 роках за проєктом інженера Миколи Яскевича на ділянці, що належала його батьку, головному архітектору Києва того часу Миколі Самонову.
За задумом замовника при споруді будинку (завершена в 1901 г.) на ньому були проставлені дати «1900-2000» та монограма домовласника М. Самсонова «МС» і напис «Дім Миколи Миколайовича Самонова». На думку дослідників Києва, це була своєрідна гарантія зодчого чи домовласника, що цей будинок стоятиме ціле століття.
Таким чином, поблизу новозведеного Оперного театру виросла велична споруда у стилі неоренесансу. Будівля вражала гармонійністю та витонченістю. Будинок Самонова справедливо вважають одним із найкращих прикладів неоренесансу Києва початку ХХ століття. Його фасад прикрашений рельєфними композиціями та орнаментальним вінцевим фризом, що створює пластичну насиченість будинку.
Будинок має Г-подібну форму, сім поверхів та проїзд у двір. Фасад прикрашений балконами з автентичними решітками та витонченою ліпниною. Коринфські пілястри на третьому-четвертому поверхах, фігури каріатид у міжвіконних простінках на четвертому поверсі й аттики в огородженні даху виділяють наріжжя й бічні розкріповки. Наріжжя також виділено балконами з автентичними ажурними ґратами. Декор, виконаний на ордерній основі, вирізняє майстерне моделювання деталей і виразна пластика.
Поступово будинок став місцем зібрання інтелектуальної та культурної еліти Києва початку ХХ століття, проводили літературні вечори та дискусії, які збирали найвідоміших діячів того часу. Тут мешкали відомі особистості, зокрема історик та археолог Василь Данилевич.
1914 року будинок змінив власника, а з приходом радянської влади його націоналізували. В роки Другої світової війни будинок сильно постраждав, були втрачені деякі архітектурні елементи споруди, зник напис «Дім Миколи Миколайовича Самонова» і кутова башта.
Пізніше, за радянських часів, будівлю відновили й тут навіть діяв відомий серед місцевих мешканців гастроном «Три сходинки».
У 2000 році почалася масштабна реставрація профінансована Віталієм Кличком, який придбав тут квартиру. Загалом, через це кияни і стали називати будівлю «домом Кличка». 2001 року на основі оригінального проєкту було відновлено кутову башточку, поряд з якою відновили написані дати: 1900-2001. Тепер вони символізують як рік будівництва будинку, так і початку реставраційних робіт. Реставраційні роботи допомогли також встановити ліфт та надбудовати шостий мансардний і сьомий аттиковий поверхи. Це додало будинку сучасності без втрати історичної цінності.
Сьогодні колишній прибутковий будинок Миколи Самонова – це не лише архітектурна пам’ятка, а й частина історії Києва, що поєднує минуле і сучасність. Архітектура будинку – це окрема розповідь про мистецтво неоренесансу, про майстерність київських архітекторів початку минулого століття.
Впорядкувала: Кузьмінова Т. (15.04.2025 р.)
Залиште відгук