Скільки ж їх було – молодих і талановитих, поетів, яким би ще жити й творити, писати вірші на радість людям, але яких Бог забрав до себе рано, дуже рано…
Отак і Богдан-Ігор Васильович Антонич (1909-1937)…
Він багато не встиг, не написав того, що збирався.
Його ім’я після смерті було забуте на довгі роки. І все ж таки справжня поезія, незважаючи на будь-які перепони, знайде свій шлях до читача.
«Незгасаючий перстень життя» – літературний портрет.
Під такою назвою пройшов захід в бібліотеці ім. О. Теліги.
Залиште відгук