Любов до рідного краю!
Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий, наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям. Це місце, де народились її батьки, діди і прадіди. Ці почуття не обмежуються лише на любові до міста чи села, а поширюються на країну, на людей, які говорять однією мовою, які створюють спільну культуру.
Коріння маминих пращурів в веселковому Поліссі. Мій дідусь поет Павло Макарович Човнюк дуже любив цей край. Його душа поета так відображає любов до рідного краю:
О Боже, як люблю
Наш пралісовий край,-
Понад стежками –
Закла ліщинові,
Де на горіхові
Спіткнувсь козак Мамай,
Від прадіда Сковороди –
Щось маємо у крові.
О скільки мук
я звідав з голих літ –
Біженський шлях
І повоєнні злидні,
І лиш лелека
щастя ніс болід.
Тому в мене –
молитва на устах
За калинову
долю України,
Щоб оживала
пісня солов’їна
І правда волі
подолала страх.
(«Молитва волі»)
Добро тут висвітлюється до чистого денця, і воно має перемагати, бо є серцевиною довкілля. Рідна мова забезпечувала найбільшу точність висловлювання думки.
Коли я народилась мій дідусь поринув у Вічність, але залишились його невмирущі слова, окрилені великою любов’ю до рідної землі від древлянської віри – од князя Мала й дотепер.
Блакитне й жовте –
складники життя,
А поміж них –
співає сніговиця,
Як скіфські скалки,
мерехтить, святиться,
Шука козацьких
оберегів з каяття.
(«Зоряна коляда»)
Духовно-національна свіча мого дідуся не згасає, вона палахкоче у серці поліського краю, який над усе він любив, як і свою неньку-Україну.
Софія Парфус, учениця 8-А класу Скандинавської гімназії міста Києва
Залиште відгук