У другу річницю повномасштабного вторгнення Бібліотека ім. Ошера Шварцмана
за підтримки видавництва «Друкарський двір Олега Федорова»
запросила гостей на зустріч одразу з двома непересічними особистостями та їх творами.
Якщо чесно, то організатори побоювались, що відвідувачів буде мало – люди втомились від війни, воліють краще відпочити, «розвантажити мозок». Тож витрачати свій вихідний на захід, присвячений цій темі… Але ні – 25 лютого тут, чи не вперше за роки карантину та війни, була повна зала: читачі бібліотеки, переселенці зі сходу та півдня України, члени ветеранської організації Оболонського району Києва. І, звісно, наші гості: вінницький фотохудожник і лікар Вадим Козловський та київський лікар-доброволець, а тепер ще й письменник Євген Дубровський. І – війна, поранення, біль…
З виставки, власне, й почався цей захід. За годину потому, як Вадим Козловський дістався бібліотеки, на стінах нашої зали з’явилась виставка. Проста. Але від цього не менш вражаюча. Просто потрібно придивитись, вчитатись. Адже на листках звичайного календаря – страшні діагнози наших бійців з передової. Два майже порожні листи: січень, лютий… І тільки з 24 лютого і далі, майже кожен день кожного місяця – діагнози, які відкривають кожну справу кожного пораненого й були перефотографовані саме звідти. Немає імен, лише дати і діагнози зі шпиталю: «стан після МВП…», «вогнепальне осколкове…», «вадна ампутаційна кукса…» І дивні для багатьох з нас слова Вадима: «Як це не цинічно звучатиме, цим людям ще пощастило. Вони залишились живі». Білі листи на білих стінах. І лише рядки діагнозів. Автор довго сидів потім разом з дружиною (Ірина Береза – переселенка з Криму ще 2014-го, відома постать у поетичних колах України, з ким ми сподіваємось познайомити наших читачів) та мовчки дивився, як гості обходили виставку та вдивлялись в написи… До речі, Вадим майже рік не наважувався зробити цю виставку, презентувати її широкому загалу. Цього ж тижня, майже одночасно вона відкрилась у Вінниці й Києві.
Після небагатослівного Вадима – готовий спілкуватись з усіма разом і з кожним окремо Лікар Дубровський: саме такий псевдонім Євгена стоїть на обкладинці його книжки «Історія яку варто почути». Євген прийшов до нас зі своїми командирами, такими саме лікарями як він, хто до 24 лютого був просто цивільною людиною… Та вони й зараз в цивільному, мабуть, так зручніше, комфортніше. Але розмова, але книга – про війну, про Авдіївку, про волонтерів і про те, що допомагає на війні, а що (або, навіть, хто) – заважає. Книга Євгена – щоденник війни, який він почав писати для себе, але потім вирішив, що мають почути це всі. «Може щось прочитаєте звідти?» – «Ні, краще, щоб кожен це читав сам…» Але й під час офіціальної частині, й під час вільного спілкування лікар відповів на численні запитання присутніх, говорив, розповідав, підписував придбані екземпляри. Незважаючи на те, що Дубровський вже презентував декілька разів свій твір на різних аудиторіях, виступав на телебаченні, саме це спілкування, як він сам сказав, саме це місце і слухачі йому сподобались найбільше. Та й разом з побратимами ще до початку зустрічі він встиг обійти бібліотеку, розпитував про її історію, роздивлявся фото, книжки.
Що ж… З нами залишається на який час виставка – прийдіть, подивіться. З нами залишається книга Лікаря Дубровського з автографом автора та його бойових товаришів – через деякий час з нею можна буде ознайомитись в бібліотеці (тільки от черга вже велика!). З нами залишаються роздуми про побачене і почуте. І віра в нашу українську Перемогу!
Залиште відгук