«Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі…». Зустріч з нагоди Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.

Шкода, до трансляції не потрапили слова гостя ефіру Бібліотека ім. Ошера Шварцмана 8 травня – історика, директора Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолія Подольського – про те, що винесені у назву зустрічі поетичні рядки Ліни Костенко напрочуд чудово відображають сенс нашої зустрічі, присвяченої Дню пам’яті і перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.

Майже 80 років «північний сусід» намагається переписати історію Другої світової, підтасовуючи факти, замовчуючи про події, які передували нападу гітлерівської Німеччини на СРСР, виставляючи себе чи не єдиним «переможцем» (до речі, якщо тоді хоч «радянський народ переміг», то тепер лише «руський», як то кажуть, «відчуйте різницю»…). Але вже 10 років на тлі цього «побєдобєсія», той самий сусід сам вершить зло на українській землі, яка в часи нацистської навали втратила близько 8 мільйонів своїх мешканців – мирного населення та воїнів, що боролись з коричневою чумою в рядах і червоної армії, і в арміях союзників по антигітлерівській коаліції, і серед учасників визвольних змагань за незалежність України. Ці 8 мільйонів, а разом з ними й інші жертви і переможці нацизму – мешканці різних країн, люди різних національностей – давно написали справжню історію тієї війни своєю кров’ю, як пишуть цю історію в наші часи нові українські захисники.

На тлі таких фактів і відбулась розмова з Анатолієм Юхимовичем – відверта, заснована на особистих спогадах і зустрічах, на тому, як впродовж років змінювались наші погляди та відношення до тих часів та тих подій. Нам здалось, що тільки так і має відбуватись процес переосмислення – через особисте. Не хтось там десь сказав, не хтось написав, не хтось звелів, що «відтепер і назавжди – тільки так» потрібно думати, говорити, відзначати. Може завдяки цьому, стояла повна тиша у нашій бібліотечній студії, де серед гостей були – біженці зі Сходу та Півдня України, люди старшого за нас покоління, хто був просочений радянською пропагандою набагато більший час. Але тепер, в умовах повномасштабного вторгнення колишніх «переможців», в них відбувається злам поглядів, недовіра до багатьох джерел інформації.

Не менш важливою було подивитись зустріч і для викладачів історії з різних куточків України – на тлі інформаційної війни вони шукають нові підходи до молоді, нові шляхи донесення інформації.

Звісно ж, разом з паном Подольським ми не могли не порівнювати постійно злочини гітлерівської Німеччини під час Другої світової війні за злочинами їх російських послідовників, шукати відповіді про те, чому цивілізоване суспільство не змогло протистояти появі нацизму у середині ХХ століття й рашизму на початку ХХІ…

І, звісно, наша подяка і шана тим, хто сьогодні боронить Україну – дуже сподіваємось, що новий день перемоги, перемоги України, з’явиться в українському календарі якнайскоріше.