«Музика є радістю душі, яка зцілює, сама того не усвідомлюючи».
Ці слова видатного німецького вченого і філософа ХVII-XVIII століть Готфріда-Вільгельма Лейбніца цілком можна вважати
лейтмотивом заходу, що відбувся 23 березня в бібліотеці ім. Ошера Шварцмана.
Насправді, це був експеримент. У залі – люди «золотого віку», наші друзі ветерани з Шевченківського району Києва, а також родини вимушених переселенців. Після чергової нічної дронової атаки на Київ, через втому й недосип, вони завітали до нас відпочити, отримати психологічне розвантаження. Та мабуть й вони самі не очікували, яку музику почують. Хоча… Для покоління тих, то зростав за часів «хрущовської відлиги», цей стиль був знайомий, він почав прориватися тоді крізь залізну завісу. Це був блюз.
Сергій Кривуля сам переселенець, харків’янин, колишній фронтмен рок-гурту. П’ять років він не виступав на публіці: ковід, повномасштабне вторгнення, хвороби. Для нього також перший за ці роки виступ став великою моральною підтримкою. Пісні, що він співає, переважно авторські – молодість, зрілість, кохання, друзі, вірність і зради, трішки гумору й суму. А ще разом із дружиною Іриною Тиран – журналісткою, співачкою, яка народилась на Західній Україні, – вони заспівали відомі українські пісні. Народні, з репертуарів видатних українських виконавців, але все в авторській музичній обробці.
В залі був також батько Сергія – для нього, людини, яка пережила Голокост, бачить своїми очима вже другу війну, музика сина є заохоченням жити далі, вірити у краще.
Задоволення отримали всі. Та висловили побажання, щоб такі години музичного відпочинку та розвантаження стали традиційними.
Залиште відгук