28 серпня у бібліотеці ім. Степана Васильченка для дітей відбулася година пам’яті «На щиті та за щитом».
Напередодні Дня пам’яті захисників України ми зібралися, щоб згадати тих, хто віддав своє життя за Україну, за нашу свободу, за можливість жити, працювати, виховувати дітей і просто бути разом.
Особливою честю для нас була присутність матерів загиблих захисників України — Віти Михайлівни Харчук та Олени Петрівни Невзгляд.
Віта Михайлівна — мама Віталія Харчука, позивний «Хірург», який загинув, коли йому було лише 22 роки.
Олена Петрівна — мама Максима Невзгляда, позивний «Добрий», який віддав своє життя за Україну у 26 років.
Віталій і Максим були друзями. Вони разом зростали, займалися спортом, любили наш стадіон на Татарці, були читачами нашої бібліотеки. Їх пам’ятають як дуже розумних, добрих, веселих і життєрадісних хлопців.
Сьогодні, переглядаючи фотографії та відео, ми бачили їх такими, якими вони були в житті: усміхненими, щирими, сповненими енергії та планів. Важко усвідомити, що цих молодих людей уже немає поруч…
Мами поділились своїми спогадами про синів.
Ми згадали й інших наших земляків — мешканців мікрорайону Татарка, які загинули, захищаючи Україну.
Серед них — Олександр Журавський, позивний «Олеко» – загинув у 43 роки.
Дякуємо пані Марині, яка надала нам інформацію про Олександра Журавського. Саме такі історії допомагають зберігати пам’ять про наших земляків, їхнє життя, їхні мрії та подвиг.
А ще сьогодні ми згадали людину, чия доля була тісно пов’язана з пошуком і поверненням загиблих додому, — Олексія Юкова.
Понад 25 років він займався пошуковою справою, очолював пошукову групу «Плацдарм», допомагав знаходити та повертати родинам тіла загиблих військових і цивільних. Це була важка, небезпечна, але надзвичайно важлива справа — повернути людину додому, щоб родина могла попрощатися з нею та поховати з честю.
5 серпня 2026 року Олексій Юков загинув під час пошукової місії на Донеччині.
Ми також згадали українських письменників, які стали на захист України та загинули від рук російських окупантів. Їхні імена, їхні твори та їхній вибір також назавжди залишаються частиною нашої історії.
Ми переглянули відеоролики, фотографії та спогади про Максима і Віталія. Говорили про них, згадували їхні усмішки, їхню дружбу, їхнє життя.
А потім була хвилина мовчання — на знак нашої вдячності та шани всім, хто віддав життя за Україну.
Бо пам’ять — це те, що ми можемо і повинні зберегти.
Не залишаймося наодинці зі своїм горем. Будемо разом.
Пам’ятаємо кожного.
Називаємо кожного поіменно.
Дякуємо кожному, хто став на захист України.
Вічна пам’ять і шана нашим Героям.
Залиште відгук