Цього разу ми поговоримо про сценічне життя творів Васильченка, бо визначний прозаїк час від часу брався й за перо драматурга.
Публікація 8.
Першу п’єсу «Чарівниця. Драма в чотирьох діях, частиною перероблена із старовинної пісні» він написав ще 1901 року, проте спроба була невдалою – невисока сценічність, рихла композиція, бліді характери дійових осіб – тож автор не побачив свого твору-первістка ані в друці, ані на сцені. Зате друга його п’єса – водевіль «На перші гулі. Малюнки на одну дію» (1911), колоритна побутова комедія з народними піснями та гумором – стала класикою репертуару багатьох народних, аматорських та музично-драматичних театрів по всій Україні. Це дотепна та життєва історія про дівчину Оленку, яка рветься на вечорниці («гулі»), але суворий батько Савка проти через спогади власної молодості, та й парубок Тиміш, що крутиться біля хати, йому не до вподоби.
Театр Миколи Садовського (Київ) став першим професійним стаціонарним українським театром, який здійснив постановку «Гуль» 1913 року, відкривши Васильченка як драматурга. Міській молоді твір про українське село сподобався, гарно поставлена мелодрама справила на публіку враження; попри те, що автор сховався на гальорці, курсистки його впізнали і піднесли букетик квітів. Степан Васильович сховав його на грудях під благеньким пальтом і поніс додому. «Збираючись на Солом’янську гору, я посковзнувся і так брязнув кілька разів букетом об шлях, що увійшовши в квартиру побачив, що в руках залишився один деркач: всі головки в букеті поодлітали. Такими були мої перші лаври…» – зі сміхом згадував письменник.
Завдяки живому народному гумору, простоті декорацій та яскравим характерам «На перші гулі», «Куди вітер віє», «Зіля Королевич», «Недоросток» та «В холодку» стали основою репертуару сотень самодіяльних театрів по всій Україні та поза її межами.
Драматична п’єса «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» (1915-1916) тривалий час була незаслужено забута, сучасне життя вона отримала зокрема у Київському академічному театрі «Колесо» під назвою «Ніч кохання».
Дитячими та шкільними театрами і досі ставляться переробки оповідань С.Васильченка про дітей («Свекор», «Приблуда», «Бусурмен») та про дитинство Тараса Шевченка («У бур`янах»).
Безумовно, п’єси Степана Васильченка відіграли певну роль у становленні і формуванні української драматургії, нового театру, який завжди приваблював письменника. Оригінали друкованих плакатів та афіш до його вистав дореволюційного і радянського періодів сьогодні зберігаються переважно у фондах Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України в Києві та в рукописних відділах Національних бібліотек.
Залиште відгук