Літературні місця

«Найвидатніші письменники – класики й сучасники – внесли свій вклад у немовкнучий гімн Величному місту. Первістки нашої словесності – “Повість времінних літ”, “Слово о полку Ігоревім” – справедливо відкривають цю антологію. Об тім, якщо вірити  легенді, задовго до них сам апостол Андрій Первозваний сказав своє пророче слово про священні дніпровські гори». _{(Ю.Каплан)}

Шевченківський район м. Києва надзвичайно багатий на місця, пов’язані з визначними літературними іменами. Ми запрошуймо Вас на прогулянку по літературним місцям району.

Кобзареві місця Шевченківського району

У столиці України є багато пам’ятних місць, пов’язаних із пере6уванням тут Тараса Григоровича Шевченко. «Но  чаще всего я утешаю старческое воображение картинами златоглавого, садами увитого и тополями увенчанного Києва. И после ясного, непорочного восхищения, навеянного согляданием красоты твоей неувядаемой, упадает на мое осиротевшее старческое сердце печаль и я окунаюсь в века, прошедшие давно…»

На будинках, де мешкав великий поет, та на фасаді головного корпусу Київського університету встановлено меморіальні дошки. На фото пам’ятник Тарасу Шевченко роботи Івана Кавалерідзе, встановлений на Андріївському узвозі. Щодо будинків, де жив поет, то їх сьогодні залишилось небагато.

• Провулок Шевченка, 8 (колишня вулиця Козиноболотська) – тепер меморіальний музей Т. Шевченка.
• Вулиця Стрілецька, 11 (в ньому Тарас Григорович гостив у свого знайомого Ю.Г. Ботвиновський).
• У 1977 році під час реконструкції було розібрано будинок 10 на вулиці Ірининській, де в серпні 1859 року Кобзар жив у свій останній приїзд до Києва.
• В 1979 році знесено будинок на сучасному Майдані Незалежності, де поет того ж року перебував у петербурзького товариша – фотографа І. В. Гудовського.
• Не залишилося на мапі міста й готелів, куди навідувався Шевченко, — «Європейського» (на початку Хрещатика), архітектора Беретті, “Зеленого трактиру” (вул. Московська, 30).

Нечуй-Левицький: “Київ дуже приваблює мене”

Київські враження найшли своє відображення в багатьох творах Нечуя-Левицького. Першокласний пейзажист він   залишив неперевершені картини Києва, який він так знав і любив. Вже сивоволосим дідом багато років поспіль щоденно прямував від своєї садиби з пасікою і ставком, що містилася біля нинішньої ст. метро «Театральна»  по Володимирській вулиці до Володимирської гори. Гуляючи в її затінку, зачарований краєвидом, казав у захваті: «Яка пишна ця широка картина! Кращої од неї трудно знайти і по всій Європі!». В оповіданні “Вечір на Владимирській горі” він писав: “Яка широчінь! Який простір! Я сягаю оком по тому просторі на захід сонця, оглядаю його, і перед моїми очима темною смугою ніби вирішується на небі півкруг з гір од Андріївської  гори до Кирилівського монастиря, а далі знов синіють півкруги гори над Оболонню…”

Перші кроки його київського життя пройшли в будинку на Ярославовім Валу, 31. З 1899 по 1909 письменник мешкав в маленькому флігелі по вул.Пушкінській,19. В роки громадянської війни, він вже похила людина проживав у Дехтерівському провулку, 8 і помер в лікарні Дехтерівського притулку /вул.Дехтярівська, 9/.

“Мальовничий Київ Миколи Лескова”

«Я жил в Киеве в очень многолюдном месте между двумя храмами Михайловским и Софиевским… Внизу на всех улицах, которые сходились к Крещатику, были кабаки и пивные, а на площадке балаганы и качели. В Киеве есть такие улицы, поднявшись лишь на середину которых останавливается сердце» («Фігура»). В Києві Лесков оселився в помешканні рідного дядька С.А Алфер’єва –  університетського викладача медицини, на Малій Житомирській (ймовірно у двоповерховому флігелі буд.№20). Про  київський період життя видатного російського письменника М.С.Лескова його біограф писав так : “Лесков став справжнім киянином, відданим сином Києва і його хронікером та побутописцем, яких мало в нашій літературі…”.

Михайло Ломоносов   

В 1834 році, навчаючись в Києво-Могилянській академії, ретельно досліджував способи й техніку викладення мозаїк та їхній хімічний склад в архітектурних скарбницях Старого міста, побудованих Ярославом і синами – Софійському і Михайлівському соборах. «И тихий Днепр в себе изображает ивы, что густо по брегам его растут…» – рядок з його спогадів про Київ.

   Київське кохання Олександра Пушкіна

То ль дело Киев! Что за край!
Валятся сами в рот галушки!
Вином – хоть пару поддавай,
А молодицы – молодушки!
Ей-ей, не жаль отдать души
За взгляд красотки чернобривой.

 

 

Вперше відвідав Київ у 1820 році. Де зупинявся – достеменно не відомо, але київську зустріч з Кароліною Собанською описано в «Онєгіні»: “Она была нетороплива, Не холодна, не говорлива… ”
Достеменно відомо, що бував у буд.№ 14 по вул. Грушевського, в Софії, на горі Щекавиці, але нажаль музей О. Пушкіна на Кудрявській вул.№9 не має до присутності  поета жодного відношення.

На проспекті Перемоги в парку у маєві беріз встановлено пам’ятник з написом «Пушкину – украинский народ», в історичному центрі нашого міста одна з вулиць дістала назву Пушкінська.

“Місто його мрії”/Іван Франко і Київ/

Найбільш «книжкове» місце в Києві – це літературний музей на вулиці Хмельницького, 11. Серед інших реліквій тут зберігаються прижиттєві видання Шевченка, а ще на місці цього будинку вінчався Іван Франко.

Іван Якович двічі відвідав Київ у 1885-86 роках. Тут він познайомився з Ольгою Хоружинською. Їх спілкування відбувалося за листуванням. Але в 1886 році письменник приїхав на вінчання, яке мало відбутися в церкві Колегії Павла Ґалаґана – вона була як раз на місці нинішнього музею. Молоді готувалися до обряду в сусідньому будинку, в квартирі Єлисея Трегубова. І ось, усі зібралися, прибув священик і гості, наречена вже давно стоїть у фаті. А нареченого все немає. Кинулися шукати зниклого, і виявили його … в кабінеті господаря квартири. Франко переписував щось із старовинної книги.

 На фото праворуч – пам’ятник письменникові на площі біля Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Ліворуч – меморіяльна дошка на стіні будинку, що по Нестерівському провулку під № 8.

Одну з вулиць і площу в історичному центрі міста названо на честь Івана Франка.  

Леся Українка “в Києві не мала ліпшого товариства, як Дніпро, сади, гори…”

 … Який шумливий світ там, за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду…
Цей клаптик Києва Леся бачила з  вікна будинку № 21 на вулиці Назар’ївській (нині Вєтрова).
Родина Косачів у різні часи займала приміщення по декільком київським адресам. Чотири з них – в Шевченківському районі, а саме на вул. Стрілецькій №15; Фундуклеївській (нині Богдана Хмельницького); Великій Підвальній №32 (нині Ярославів Вал), Рогнідинській, 1/13.

Деякий час маленька Лариса навчалася живопису у малювальній школі М.Мурашка, що тоді містилася в будинку №47 по вул. Володимирській (не зберігся).

У її листах знаходимо спогади про Золотоворітський сад, Фундуклеївський яр, затишні алеї Ботанічного саду, урочище Сирець, Куренівку, навіть Боярку.

На мапі Києва ім’я Лесі Українки увіковічене в назвах бульвару і площі. Її ім’я носить  Національний академічний театр російської драми і центральна публічна бібліотека для дорослих міста Києва, гімназія № 117  Печерського району.

Гоголь, закоханий у Київ

Письменник так і не оселився в «прекрасном, древнем, обетованном Киеве, увенчанном многоплодными садами, опоясанном моим южным прекрасным, чудным небом, упоительными ночами, где гора обсыпана кустарниками, со своими как бы гармоническими обрывами, и подмывающий ее мой чистый и быстрый, мой Днепр», але Київ оселився в його творах. Гоголя заворожували чудові  подільські краєвиди, що відкривалися з тераси Андріївської церкви. На стіні будинку на Андріївському узвозі, 34 увіковічено гоголівський «Ніс». На честь 50-річчя пам’яті письменника  в 1902 році одна з вулиць міста дістала назву Гоголівська, на фото бюст Н.В.Гоголя на фасаді київського театру оперети.

 

“Красний, Боже який!”

Марко Вовчок… Так підписувала свої твори талановита письменниця Марія Олександрівна Вілінська-Маркович. Киянам добре відома меморіальна дошка з чудовим барельєфом письменниці, встановлена на фасаді колишнього монастирського готелю /вул.Трьохсвятительська, 4/. Саме тут на схилі віку зупинилась М.Вовчок під час свого останнього приїзду до Києва. Про панорами Володимирської гірки писала: «Які ж округи, скелі та шпилі! Дніпро проривається, розбиваючи кручі між них, і грючить по камінню й високо прускає, перелітаючи через них…Зорі легш та легш усе мріли, наче входили усу дальш у синє небо; стало свіжіти, з Дніпра потягнув вітрець і з того берега переніс пахощі там квітучих тополь…»

“Из города Києва, из логова змиева, Я взял не жену, а Колдунью…” М. Гумильов та А. Ахматова

Цього вірша було присвячено Ані Горенко, в яку Гумільов був палко закоханий на протязі декількох років. Микола Гумільов перебував в Києві у 1907, 1909 і 1910 роках. Саме 29 листопада 1909  року молоді петербурзькі поети провели в залі київського Купецького зібрання  (нині Національна філармонія) вечір сучасної поезії “Острів мистецтв”, який закінчився гучним провалом. Публіка їх обсвистіла, а київські газетярі теж не залишилися осторонь. Після провального поетичного вечора в кавярні готелю Европейський, що містився на Европейській площі, він в останнє освідчився і отримав згоду від коханої. Саме в Києві 25 травня 1910 року  в невеличкій  дерев’яній Миколаївській церкві (не зберіглася) на Микільській Слобідці (ст. метро “Лівобережна”) вінчалися Анна Горенко та Микола Гумільов.

Анна Андріївна Горенко (Ахматова) протягом кількох років жила й вчилась у Києві потім бувала тут у матері і брата.   Київські враження посідають у її поезії помітне місце. Так Анна згадує собор Святої Софії:

И в Киевском храме Премудрости Бога,
Припав к Солее, я тебе поклялась,
Что будет моею твоя дорога,
Где бы она не вилась…
И если слабею, мне снится икона
И девять ступенек на ней.
А в голосе грозном софийского звона
Мне слышится голос тревоги твоей

В Києві написаний її перший друкований вірш. З нинішнім Шевченківським районом пов’язані: її навчання в Фундуклеївській гімназії /вул.Б.Хмельницького, 6/, на юридичному відділенні Вищих жіночих курсів /вул.Б.Хмельницького, 51/, а також проживання в оселі брата в 1912 р. за адресою вул.Б.Хмельницького, 72.

На стіні будинку № 7 по вул. Марії Заньковецької встановлено меморіальну дошку з іменем Анни Ахматової, її ім’ям названо вулицю в нашому місті

 

 Олександр Блок

 Вперше навідав Київ у жовтні 1907 року. Зупинявся в готелі «Ермітаж» на вул. Фундуклеївській  №26 (нині Богдана Хмельницького), читав «Незнайомку» в київській опері , газета «Кіевлянінъ» писала: «Перескакивая через все знаки препинания, с неподвижно застывшим выражением лица, г-н Александр Блок лепетал что-то… Покуда он не постигнул, что истина заключается в вине».

Лев Толстой

В червні 1879 року письменник, працюючи над релігійно-філософськими творами «Сповідь» та «З’єднання та переклад чотирьох Євангелій», приїхав до Києва щоб відвідати Лавру і Софію. Він провів декілька днів в будинку Т.А.Кузьминської (сестри  дружини) на вулиці Короваєвській, 9 поблизу університету Св.Володимира. Нині вулиця носить ім’я письменника.

Йосип Мандельштам

 В травні1919 року в київському кафе «Х.Л.А.М.» Осип Мандельштам знайомиться з Надією Хазіною – майбутньою дружиною, буває в помешканні її сім’ї на Рейтарській, 25.         

Не гадают циганочки кралям,
не играют в Купеческом скрипки,
на Крещатике лошади пали,
пахнут смертью господские Липки…

Такою він бачить Європейську площу часів громадянської війни.

26 січня 1929 року на Великій Житомирській, 17 в «Доме врача» Мандельштам виступав на своєму творчому вечорі.

Борис Пастернак і Київ

Борис Пастернак єдиний Нобелівський лауреат, що присвятив нашому місту прекрасні поетичні рядки.

Опять Шопен не ищет выгод,
Но, окрыляясь на лету,
Один прокладывает выход
Из вероятья в правоту.

Задворки с выломанным лазом,
Хибарки с паклей по бортам.
Два клена в ряд, за третьим, разом
Соседний Рейтарской квартал…

(1931, Опять Шопен не ищет выгод)

Так, саме недалеко від Рейтарської на Гончара, 18 прожив кілька місяців відомий поет.

 Ілля Еренбург – “хрещатицький парижанин”

Прозаїк, поет, журналіст і публіцист народився  «в Киеве на горбатой улице. Ее тогда звали Институтской» , мешкав навпроти церкви Срітення Господня, що стояла біля Сінного базару і на вул. Володимирській,40. Один з його романів  «Оттепель» подарував назву цілій ері в історії СРСР.
«Моя жизнь протекала в двух городах – в Москве и в Париже. Но я никогда не мог забыть, что Киев – моя родина». Євген Євтушенко звав Еренбурга «хрещатицьким парижанином».

Справжній киянин Михайло Булгаков

Майстер і народився у Києві, і виріс тут  (на Андріївському узвозі, 13), і отримав освіту, і одружився, і, найголовніше, прославив його у своїх кращих творах:

“Нет на свете города красивее, чем Киев.”

В приміщенні нинішнього “жовтого” корпусу Київського університету по бульвару Шевченка під № 14 (кол. Бібіковський бульвар) містилася  Перша київська чоловіча гімназія, в якій навчався маленький Міша Булгаков. Пізніше він навчався на медичному факультеті названого університету (вул. Володимирська, 60) .  В приміщенні Лікарні швидкої допомоги що містилася в будинку  №22 по вулиці Рейтарській,  талановитий  дбайливий лікар Михайло Булгаков приймав хворих. Серед 9-ти київських адрес, по яких мешкала сім’я Булгакових слід відзначити три в Шевченківському районі: Кудрявський провулок 9, Кудрявський провулок 10 та Вахтерівський пров.улок 4.

Повернення Олександра Вертинського

Народився в Києві в будинку № 43 по вул. Володимирській, де встановлено меморіальну дошку. Навчався в 1-й чоловічій гімназії  на Бібіковському бульварі ( нині  бульвар Шевченка, 14). На Володимирській, 67 з’являвся у Софії Зелінської в  приношеному фраці з живою трояндою у петлиці. Він був постійним відвідувачем особняка на Ярославовім Валу № 2 (не зберігся), де видавалася щоденна театральна газета «Киевский листок».  Його перші  прозові твори «Портрет», «Моя невеста», та «Папиросы «Весна» було опубліковано в  популярному журналі «Киевская неделя» за 1912 рік. Постійно ж мешкав у квартирі тітки на  Фундуклеївській (вул. Богдана Хмельницького, 70). За рік до смерті (в 1956 р) Олександр Миколайович написав чудовий вірш про місто свого дитинства:

Киев-родина нежная,

Звучащая мне во сне,

Юность моя мятежная,

Наконец ты вернулась мне!

Цей вірш вперше опубліковано лише в дні 100-річного ювілею поета, кажуть  його було написано  в ресторані на клаптику рахунку, що  подав офіціант.

Рідна земля Івана Огієнка

Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім’я : Іларіон); політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог.

Від 1918 — професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету (бульвар Тараса Шевченка, 14), дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922).
Виступав як творець нової наукової дисципліни — палеотипії, що розуміється ним як галузь знання про книжки старого друку («стародруки»), працею всього життя вченого став переклад Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.

«Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив’язується, він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…»

 

  Ярослав Гашек в полоні

В 1915 році чеський письменник Ярослав Гашек «народив» в кімнатах готелю «Прага»  на вул. Володимирській, 36 улюбленця всіх часів бравого солдата Швейка.

Саме в бібліотечці журналу «Чехослован», що видавався в Києві, в липні 1917року було вперше надруковано оповідання «Бравый солдат Швейк в плену».

 

 Семен Надсон 

Багато сторінок страдницького життя Семена Надсона зв’язано з Києвом, звідси був родом його батько тут жили його мати і брат /вул.Гоголівська,4/ і навчався він в Другій київській чоловічій гімназії /бульвар Шевченка,18/.

Інокентій  Аненський

Ще один “володар дум” свого часу поет, драматург, перекладач і громадський діяч Інокентій Аненський мешкав в будинку по вул. Б.Хмельницького,7 і в 1891 році був призначений директором колегії Павла Галагана.

Рідний дім Максиміліана Волошина

До наших днів зберігся будинок на розі бульвару Шевченка і  вул.Пирогова  під №24/9, де 28 травня 1877 року народився відомий перекладач, художник і поет, що стояв осторонь різних літературних течій початку XX століття, Максиміліан Волошин.

19 червня 2007 року на будинку №22-24/9 на бульварі Тараса Шевченка Максимилиану Олександровичу Волошину встановлено меморіальну дошку.

 

Костянтин Паустовський в Києві

Майже чверть століття прожив К.Паустовський у Києві. Київський період змальований ним в автобіографічному циклі “Повість про життя” «По ночам в палисадниках пели соловьи… Сирень, обрызганая водой, стояла на ресторанних столиках. Молодые киевлянки искали в гроздьях сирени цветы из пяти лепестков… Наступало время киевских садов…Стены лиловой и белой сирени высотой в три человеческих роста звенели и качались от множества пчел. Среди лужаек били фонтаны. Широкий пояс садов тянулся над красными глинисыими берегами Днепра. Из Купеческого сада открывался прославленный вид на Подол».

Є книга В.Буткевича «Прогулянки по місцям Паустовського». В Шевченківському районі це – вул.Б.Хмельницького,72, вул.Чапаєва, 9, вул.Микільсько-Ботанічна, 1З, Ярославів Вал, 9, Багговутівська, 9, вул.І.Франко, 33 – остання київська адреса К.Паустовського

Будинок письменників і літераторів РОЛІТ /вул. Б. Хмельницького, 68/

На його стінах багаточисельні дошки з добре знайомими іменами людей, які зробили свій внесок в розвиток української літератури: М. Бажан, М. Рильський, А. Малишко, І. Кочерга, Ю.  Яновський, Д. Головко, Л. Первомайський, П. Панч, Н. Рибак, І. Усенко.

Будинок письменників та літераторів /вул. М. Коцюбинського,2/

Тут жили і творили – В. Сосюра, М. Ушаков, В. Кучер.

Київські адреси Володимира Висоцького

З 1914 р. в Києві жив дідусь Володимира Висоцького його повний тезка, юрист за фахом. На початку 60-років В.Висоцький неодноразово приїзжав до Києва і гостював у своєї бабусі Дар’ї Олексіївни Семененко, яка мешкала на вул.Франко, 20.

Якщо Вас зацікавила наша публікація, перейдіть за посиланням: “І ВУЛИЦІ ТВОЇ ПОЕЗІЯМИ СПОВНЮЮТЬ ПОЕТИ” – дізнайтеся про бульвари, площі, вулиці, проспекти і парки Шевченківського району, що носять імена письменників.

Закінчуючи свою прогулянку літературними місцями Шевченківському району, ми запрошуймо Вас до співпраці, якщо Ви знайшли неточності в поданій нами інформації або маєте чим її доповнити телефонуйте  нам за тел. 443-14-90, 443-09-95

(08.2010р.)