Дорогі друзі !
Продовжуємо віртуальний поетичний діалог «Наш Крим, який ми любимо», знайомлячи вас із поетичними творами про Крим як класиків української та кримськотатарської літератур, так і наших сучасників.
Крим додавав творчої наснаги практично усім письменникам, які або мешкали в ньому, або приїжджали на відпочинок. Вабив він і київських поетів – неокласиків ⃰. «Благодатний південь! Я все-таки вважаю, що Крим кращий, ніж усі Ясні Поляни, – і його літературні козирі теж не зі слабких», – писав Микола Зеров в одному з листів. Напівантичний край Північного Причорномор’я надихав неокласиків, шматочок Еллади на українських теренах давав матеріал для творчості. Друга «Камена» (1934) М. Зерова відкривається сонетним циклом, до якого входять поезії «Чатир-Даг», «Партеніт», «На верхів’ях Качі». Павло Филипович оспівував Гурзуф, Михайло Драй-Хмара переповідав кримськотатарську легенду про Ведмідь-гору в однойменній поемі, насолоджуватись «Кримськими сонетами» Адама Міцкевича ми можемо завдяки блискучим перекладам українською мовою Максима Рильського.
Микола Зеров (1890-1937)
ЧАТИР-ДАГ
Біжить шоссе. Прозорим фіолетом
Закам’янілі хвилі дальніх гір
Укрили паділ, де шумить Салгір
І спить село з похилим мінаретом.
Черешні над камінним парапетом,
У білій куряві заїжджий двір
А в небі, переймаючи простір,
Піднісся Чатир-Даг двійним наметом.
Безсилі перед ним падуть горби
На ржаві буки, на густі граби
Наліг він полониною німою,
І тільки вітер та ставний вівчар
Обходять там побожною ходою
Богам висот поставлений вівтар.
5.09.1926
Богам висот — перелетам-громам,
Землі родючої живущим сокам,
Безмовним хмарам, гомінким потокам
І легкокрилим в небі шулякам —
Ти, Еклезі, наш найсвятіший храм!
Під сонцем Криму, під сліпучим оком
П’янке вино біжить жертовним током
І від багать синіє фіміам.
Тут на тобі степів холодний подих,
Побившися, лягає в синіх водах,
Щоб голий камінь запліднитись міг.
І перекатів велетенські брами
Здіймаються, немов щедроти ріг,
І в діл рясними сиплються дарами.
5-6.09.1926
Михайло Драй-Хмара (1889-1938)
Із циклу “МОРЕ“
І
Ніде ні човна, ні вітрила,-
лиш хмар верблюжі табуни,
чаїні гостророгі крила
та білопінні буруни.
Мій човен у блакитнім крузі:
далеко в море однесло.
Прозорі плавають медузи,
зітхає золоте весло.
І легко-легко дишуть груди,
а очі сонце п’ють і п’ють…
Внизу – чайки, вгорі – верблюди,
а гомону землі не чуть.
II
На пляжі
Лежу нерухомо, як камінь.
Пісок – гарячий черінь,
а сонце жалить голками і
прискає золотом в синь.
Позаду гора. Веранда.
Кошлатить вітрець течії.
За молом біліє шаланда,
і хвилі гойдають її.
ІІІ
Солоний вітер подув із моря,
напнув вітрило і щоглу гне.
Шумливі хвилі із вітром спорять,
човна гойдають, несуть мене.
Стемніли хвилі, і баранцями укривсь
широкий морський Простір.
Он біла чайка летить над нами –і прямо в море, у самий вир!
1927
Павло Филипович (1891-1937)
Кримська елегія
Похмура тінь лягла від Аюдагу
В сріблясту плинь.
Ще сонце ллє свою солодку спрагу,
А ти спочинь.
Ляж на землі серед високих піній,
Вони – сумні.
Зір потопає у безодні синій,
У далині.
Край берегів шумлять, як завжди, води,
А хор цикад
Дзвенить кругом: ти тільки гість природи,
Вертай назад.
Вже вабить місто, кличе ніч осіння
І дим осель.
Не пригадаєш моря шумовиння,
Мовчання скель.
І та, що їй цілуєш ніжно руки,
Забуде все, –
Вітри холодні горя і розлуки
Життя несе.
Темніш лягли від Аюдагу тіні.
Вечірній час.
Останній промінь долетів до піній
І в серці згас.
Максим Рильський (1895-1964)
На Ай-Петрі
(Із циклу)
Битим шляхом та крутим
Підіймалась колись на Ай-Петрі
Дівчина з серцем гарячим,
Ніжним, як шелест весняний в гаю,
Сильним, мов криця незламна.
Тут, на узгір’ї, знайшла вона десь
Непоказну, невелику рослину,
І назву латинську її – saxifraga –
Переклала на мову батьків.
І сама ж ти достойна була,
Дівчино горда, що стала взірцем для поетів,
Назви тієї. Ти йшла проти бурі,
Мірялась силою з нею,
Проти надії надіялась ти,
Тож годиться й тебе, непоклінну,
Слово твоє, що міцніше за крицю,
Називать – Л о м и к а м і н ь!
1949
Неможливо без захоплення читати тонкі і блискучі та гуманістичні «Кримські сонети» Адама Міцеквича у перекладах Максима Рильського. Головний герой «Кримських сонетів» – пілігрим. Розкішна, надзвичайно насичена кольорами та запахами буйна природа Криму – це тло його роздумів, джерело його такого бажаного і не завжди здійсненного бажання про душевну рівновагу. Майстерність художнього перекладу, виконаного М. Рильським, надає можливість почути голос поета, сповнений здивуванням від звукових вражень, поета, який усім своїм єством вслухався у голоси степового «сухого океану», у звуки і запахи казкової кримської природи. Перекладачу і поету необхідно мати воістину музичний слух, щоб настільки живо і влучно відтворити їх у слові. Уміння відтворювати об’єктивний світ, імітувати у слові звуки, що їх створює природа і сприймає втомлена розлукою душа, в перекладі вражає своєю досконалістю і співзвучністю з оригіналом.
Адам Міцкевич «Кримські сонети»/ Переклад з польської Максима Рильського
Морська тиша
На верховині Тарханкутській
Ясною стрічкою наш вимпел ледве має,
I грає лагідно прояснена вода,
Немов замріяна про щастя молода:
Прокинеться, зітхне — і знову засинає.
Неначе прапори, як грізний бій затих,
Дрімають паруси; мов ланцюгом прикуте,
Судно гойдається, ладне й собі заснути.
Зітхнув моряк. В гурті дзвінкий лунає сміх.
О море! Є поліп, що у хвилини бурі
На дні ховається, у темряві похмурій,
А в тишу догори хвилясто вирина.
О мисле! Спогадів є гідра мовчазна,
Що спить на дні твоїм під бурями й громами,
А в супокійну мить все серце пазурами!
Алушта вдень
Скидає вже гора туманні з себе шати,
Намазом ранішнім росистий лан бринить,
Ліси колишуться і ронять з верховіть,
Як з чоток дорогих, рубіни і гранати.
Мов квіти, що дала природа їм літати,
Знялись метелики веселкою в блакить,
I діамантами вся далеч майорить;
Там, далі, сарани потягся рій крилатий.
Де скеля серед хвиль гранітна вигляда,
Нуртує й піниться розгнівана вода,
В ній іскри миготять, як тигрові зіниці.
То бурі-вісниці для берегів земних,
Ген — хвилі лагідні у вічній хитавиці,
Човни і лебеді гойдаються на них.
Алушта вночі
Свіжішає вітрець, жарота відлягає,
Світильник золотий спада на Чатирдаг,
Розбився на скалки у нього на плечах
I гасне. Мандрівник спинився, поглядає.
Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,
I квітів музика — солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.
Мене вколисують пітьма і тишина,-
Аж от немовби вся гойднулася колиска:
То світлий метеор блакить перетина.
О ноче східна! Ти — неначе одаліска,
Що поцілунками зчаровує до сну
І раптом будить знов жадобу вогняну.
⃰Київські поети – неокласики
О гроно п’ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
М. Драй-Хмара
Неокласиками (грец. neos — новий і лат. classicus — взірцевий) умовно називали невелике коло київських поетів, перекладачів і літературознавців 1920-х років — Миколу Зерова, Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича, Максима Рильського, Юрія Клена (справжнє імя — Освальд Бурґгардт). Поет Драй-Хмара у сонеті «Лебеді» стосовно своїх товаришів вжив вираз «гроно п’ятірне», яке стало синонімом терміна «неокласики». Вони об’єднались у неформальне товариство вільних митців. Спільними для неокласиків стали принципи «аристократизму духу», творчого інтелекту, тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями. Вони захоплювалися досконалістю античної лірики, вишуканістю доробку трубадурів, глибиною орієнтальної поезії, естетичним смаком класицистів, шляхетністю барокової метафори, філігранністю творів французьких «парнасців», а також українською класикою. Їхня естетична програма характеризувалася прагненням до строгої форми, гармонійної завершеності вірша, наслідуванням класичних зразків.
Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
Представникам влади творчі засади «грона п’ятірного» здалися невизнанням тодішньої дійсності, чого не терпіла радянська ідеологія. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.
Проходив у цій справі і неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. А. М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.
Неокласики належать до так званих письменників доби розстріляного відродження.
Збірки поезій М. Зерова, М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Филиповича, Ю. Клена та літературу про їх життєвий і творчий шлях можна отримати в ЦРБ ім. Є. Плужника за адресою вул. Прорізна, 15. Тел. (044) 278 07 87.
Чекаємо вас у бібліотеці після закінчення карантину, а зараз залишайтеся вдома і будьте здорові!
Матеріал підготувала Чеховська Т. А
#Крим #поезія #кримськотатарські_художники #бібліокарантин_на_Прорізній
Залиште відгук