У межах популяризації української народної культури в бібліотеці ім. М. Костомарова відбулося етно-досьє,
присвячене українській різдвяній прикрасі з колосків.
Незамінний атрибут Різдва Христового, головного релігійного свята року – прикрашена ялинка з сяючою восьмикутною зіркою на верхівці. Але так в Україні було не завжди. Народні традиції святкувань Різдва сягають корінням далеко в дохристиянську епоху, відтоді, як наші пращури почали святкувати Різдво світла божого. Це свято посідало найпочесніше місце з-поміж інших, з того часу, як люди почали розуміти циклічність руху Сонця і його значення для всього живого.
Європейську звичку встановлювати ялинку на Різдво Христове привіз на наші землі Петро І, але ще навіть на початку ХХ ст. в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а Дідуха – сніп-оберіг, зв’язаний з колосся, який символізував собою добрий врожай, сімейний добробут, мир і злагоду в родині, зв’язок між поколіннями роду і вічне відродження світла.
Саме слово, поняття «Дідух» означає «найстарший». В поважного Дідуха багато імен — дід, дідо, дідок, дідочок, коляда, колядник, колідник, сніп, сніп-рай, король.
Зі старослов’янської слово «дідух» перекладається як «дух предків» і символізує також Діда – родоначальника сім’ї. Також Дідух є пожертвою кращого снопа силам природи.
Робили дідухи з необмолочених колосків зернових, з яких випікали хліб — овса, жита, пшениці, найчастіше з останнього обжинкового снопа на полі. Вірили, що жниця, яка в’язала останній сніп жита, мала скоро народити дитя, бо це зав’язування снопа символічно нагадувало зав’язування пуповини.
Прикрашали святкові «дерева» сухими квітами, калиною, барвистими стрічками і ставили на найпочесніше місце в хаті — на покуті. Тільки но вставала перша різдвяна зірка, до хати заносили святковий сніп – Дідуха. При цьому приказували: «Дідух – до хати, біда – з хати».
Залиште відгук