Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника пропонує:
молода українська поезія ІІІ тисячоліття 📚
/До Всесвітнього дня поезії /
Десь у минулому житті, у 2018 році, на Книжковому Арсеналі в Києві Іван Малкович презентував чудову збірку «Антологія молодої української поезії ІІІ тисячоліття» видавництва АБАБАГАЛАМАГА. І це дійсно була подія року, тому що в антології представлено вибрані вірші понад 70-ти найпомітніших молодих українських поетів, чий творчий шлях (за кількома винятками) розпочався в третьому тисячолітті. До книги увійшли вірші українських поетів, найстаршому з яких 39, а наймолодшому – 17 років.
На сьогодні це найповніша антологія нашої молодої поезії. Поетичний світ України засяяв новими яскравими зірочками. Одна з них – Єлізавета Жарікова, поетка, музикантка, авторка пісень, лауреатка конкурсу «Гранослов» (2015), премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2019), фіналістка «Молодої республіки поетів» (2016). Її вірші друкувалися у багатьох альманахах, «Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018), антології «Євромайдан. Лірична хроніка» (Discursus).У листопаді 2021 року в видавництві Смолоскип вийшла її перша книжка «Мурахи Йоганна Себастьяна».
«Це вірші не стільки про музику, яка пишеться нотами на лінієчках, скільки про людину, яка структурує своє дивне і строкате життя за саундтреками, які виникають у її голові. У збірці два розділи — у першому верлібри, а в другому римовані. А ще — дивовижні ілюстрації від Ірина Сажинська , вони магічні, ви це побачите!» – написала на своїй сторінці у мережі файсбук авторка.
Це все було нещодавно, у минулому житті… Вірші мирного життя і вірші війни… Читайте та слухайте самі.
«Твій засніжений дім — маленький світильник в обіймах ночідалекий — аж іграшковий — хоч забери в долоні
і бережи від вітру світло його молочне
голосом огортай
не давай охолонути
Твій заметений міст поміж двома світами:
стільки всього злетілось на запах торішній прілий
і стільки всього забулося — наче було не з нами
ця звичка — не озиратися поки не прогоріло
Та колись і нам дочитають цю казку тремку й тривожну
колись ми повиростаємо з цих кумедних піжамок страху
а поки — не знаю чим вас утішити — всіх і кожного
я не знаю що нас вбиває — історія чи географія
я не знаю куди подіти цю жменьку дрібного часу
поки ти ще біжиш розхристаний
і зима ще нарощує м’язи
Твій засніжений дім — легка ялинкова прикраса
гойдається на золотій волосині
ні до чого не зобов’язує»…
тим хто потрапив в новини
тим кому соромно вранці лишатись живими —
неба оця половина
неба ота половина
пісня у небі пташина незмінна невинна
дім із дірою впівсвіту
вдіти — довезти — зігріти
дівчинка гладить кота (бо куди ж його діти)
падає сніг на вцілілих
білим по чорному квилить
олень на килимі дивиться з попелу й пилу
сонце звертає на весну
дерево обрії хрестить
руки м’які опановують інші ремесла
в кожному станеться месник
боже, скажи мені чесно —
страшно вмирати тому хто невдовзі воскресне?
річка, бабуся, собака
хлопчик ні разу не плакав
чорна дорога, чужинцю, не дасть тобі знаку
спиляні дороговкази
(хлопчик не плакав ні разу)
запам’ятай, моє небо, цю кодову фразу
грубшає товщає шкіра
тисячорукого звіра
тисячоокого впертого мудрого звіра
всім хто не вирвався з виру
всім в кого люті без міри
кожному буде по вірі — і ось наша віра:
міста в якому жилося
світле багатоголосся
спомини вплетені натуго в зрізані коси
білі нічні абрикоси —
кате, тобі не здалося
вистоїм
виростем
виживем
і помстимося!»
Залиште відгук