Бібліотека ім. М. Костомарова підготувала годину пам’яті, присвячену вшануванню Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту. Адже людство не повинно забувати, про цю страшну трагедію. А пам’ятаючи про витоки зла, завжди легше протистояти спробам розпалити ненависть і міжнаціональну ворожнечу.
27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Голокост – цілеспрямована політика нацистів у роки Другої світової війни щодо знищення євреїв на окупованій території Європи, жертвами якої стали близько 6 мільйонів євреїв. Вважається одним із різновидів геноциду.
1 листопада 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 «Пам’ять про Голокост», що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, в якій зазначено, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…», та закликала держави-члени зробити все можливе, щоб наступні покоління зберегли пам’ять про цю жахливу трагедію людства та запобігти в майбутньому актам геноциду.
Мешканці гетто в Дрогобичі (Львівська область, тоді ‑ Генеральна Губернія) очікують депортації, 21 липня 1941 р.Україна приєдналася до цього документу та з 2012 року вшановує жертв трагедії разом зі всім світом на державному рівні. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру» в Україні щорічно відзначають День пам’яті жертв Голокосту 27 січня. Саме 27 січня 1945 року війська 60-ї армії 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау на території сучасної Польщі. Через Аушвіц, за оцінками науковців, пройшли 1,3 мільйона людей. Понад мільйон із них загинули. У сучасному світі табір смерті Аушвіц став символом нацистських злочинів.
Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто, а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Нацистський смерч понад три роки душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них – півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка – штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою.
Тільки в Києві 35000 євреїв було розстріляно в Бабиному Яру. Бабин Яр став могилою не лише десятків тисяч євреїв, а й українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян. Фашистські карателі знищували тут за національною належністю євреїв і ромів – жінок, старих і дітей, за ідеологічною – комуністів і комсомольців, а також тих, хто чимось не догодив владі “вищої раси”. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було винищено близько 100000 осіб.
Загалом гітлерівський окупаційний режим винний в загибелі 1,5 млн євреїв на території України. Ті, хто залишилися живими, урятувалися насамперед завдяки місцевим мешканцям-неєвреям. Попри смертельну небезпеку, вони мали мужність здійснити цей моральний подвиг.
Десятки тисяч людей по всьому світу за порятунок євреїв під час Голокосту були нагородженні високим званням «Праведник народів світу». Станом на 01 січня 2020 року імена 2659 українців написані на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі в Єрусалимі.
Допоки жива людська пам’ять, трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану. В ті часи понад півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами. Було втрачено сотні єврейських громад, які упродовж століть збагачували національне життя України. Нікому не може бути дозволено применшувати кількість жертв Голокосту.
Людство не повинно забувати, що нацистські табори смерті починалися з ненависті, забобонів й антисемітизму. А пам’ятаючи про витоки зла, завжди протистояти спробам розпалити ненависть і міжнаціональну ворожнечу. Пам’ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були жертвами або байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам’яті і відстоювати гідність людини. Темою цього дня має стати вічна пам’ять і зобов’язання докласти зусиль до недопущення ґеноцидів і злочинів проти людяності.
У цей день, день скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо пам’ятати і ніколи не повторювати жахливі злочини минулих поколінь.
Залиште відгук