1000 днів болю. Книги війни
Будь-яка кругла дата – привід щось згадати, щось обговорити. 1000 днів з моменту повномасштабного вторгнення – дата болю втрат,
жахіття нескінченного потоку повітряних тривог, вибухів ракет, гудіння дронів, годин і днів без світла, тепла… А ще, як не дивно, – це тисячі виданих за цей час книжок. Й саме про друковане слово пішла мова під час зустрічі «1000 днів болю. Книги війни», що відбулась 17 листопада в бібліотеці ім. Ошера Шварцмана.
Уявіть собі: книжка раз на три дні! Звісно, у перші дні повномасштабного вторгнення очільнику київського видавництва «Друкарський двір Олега Федорова» не могло таке навіть наснитись. Та раптово з’явився попит, почали розкуповувати старі наклади, невтомно дзвонили автори… Чому б й не продовжити роботу, адже є команда, працюють тискарні…
Пан Олег взяв із собою на зустріч лише невеличку частину виданого за цей час – те що було під рукою вдома, та й то лише художню літературу, поезію, яка вмістилась у добре відомий нашим постійним читачам фанерний короб. Але навіть коротка розповідь про ці твори та їх авторів зайняла майже 40 хвилин. Деякі книжки отримали престижні нагороди, як от «Історія, яку варто почути» Лікаря (Євгена) Дубровського: цей твір, що був презентований в нашій бібліотеці до другої річниці активної фази війни, відзначений Всеукраїнською літературною премією ім. Михайла Коцюбинського. Багато книжок мають формат щоденників. Цікаві тут збірки відомого київського поета Артема Сенчила – кожен день війни пронумерований, кожному дню – свій вірш. Але дата для всіх одна: 24.02.2022 року…
Але говорити суто про книжки (навіть дуже цікаві) довго важко. Тож Олега Федорова на сцені зали змінили автори та їх твори. Перекладач і поет Єлизавета Радванська читала авторські рядки, що майже всі написані під час повномасштабного вторгнення. В них «страхів нема, є поклик, біль щоденний». В них віра, надія, кохання. Ці рядки, в першу чергу, підтримують й надихають її чоловіка, захисника України і православного священника о. Луку Радванського, його побратимів. Єлизаветині вірші, її манера читання, тембр голосу заспокоювали та надавали впевненості присутнім на заході. «Віршотерапія»?
З другою авторкою ми знайомі ближче, адже Тетяна Коноваленко неодноразово була учасницею літературних зустрічей в бібліотеці. Тонке й одночасно бадьоре слово її «Окопного оркознавства» та інших гуморесок викликає посмішки, дає сили боротися та перемагати – й знову ці відчуття загострюються від авторського виконання.
Десятки нових цивільних жертв кровожерливого «сусіда» – підсумок лише декількох днів, від нашої зустрічі до тисячної доби підлої, неоголошеної війни, що увійшла в кожну оселю, в кожну родину в Україні. Ми невпинно дякуємо захисникам і захисницям нашої незалежності, та віримо у нашу правду, у нашу Перемогу. А ще ми мислимо, вичавлюємо із себе «імперське» та віднаходимо власну ідентичність. І ще пишемо, видаємо й, головне – читаємо! Такий народ справді непереможний.🇺🇦
Залиште відгук