Напередодні він був щасливий: приїхала з-за кордону донька. Гарно відпочили, відсвяткували. А з самого ранку художник поїхав на роботу. Донька не хотіла відпускати, а він не міг залишитись вдома – звик працювати щодня. До Лаври, де була його майстерні, не пустила охорона – бачте, в той час там «молився» Янукович. Цей морозний ранок 2012 року став останнім, серце Юлія Шейніса не витримало, він навіть не встиг дістатись зупинки транспорту…
Ім’я цієї талановитої людини, художника та педагога в рік 90-річчя від дня народження вирішили підняти з забуття
Бібліотека ім. Ошера Шварцмана та Музей Шолом-Алейхема,
в якому 14 серпня відбулась зустріч «Майстер з «живого будинку».
Хто про нього пам’ятає? Хтось із рідних, хто вже давно мешкає далеко від України. Декілька друзів та знайомих. Ті, у чиїх приватних колекціях зберігаються його твори… На всьому інтернет-просторі можна знайти лише близько 10 картин цього художника. Та про що говорити, адже навіть в українських музеях не знайти робіт Юлія Шейніса…
Найдобріший, найрозумніший, наївний. Такі характеристики дали йому ті, кому пощастило зустріти митця на своєму життєвому шляху – спікер зустрічі, художниця, мистецтвознавець, керівник Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова та наш гість – художник, графік Віталій Призант.
Шейніс – художник, який жив у своєму світі в своїй майстерні, але чудово бачив звідти, «що не так». Ця майстерня знаходилась, як вже згадувалось, на території Києво-Печерської Лаври: колишня іконописна майстерня, в якій викладав Врубель, творив Микола Мурашко. Вже в роки незалежності, коли тут знаходились майстерні понад 30 художників, будівля впала комусь в око. Їх намагались заморозити, вимикали тепло, світло, воду… Але художники боролись. Чи тому ще не витримало серце Юлія Петровича?
Шейніс був організатором й учасником «Виставки дев’яти» в Республіканському Будинку художника у 1985 році – виставки, яку намагались заборонити, замовчати, яку потім нещадно критикували радянські «критики»: «Не радянське мистецтво!». Ось ця «нерадянщина» зі слів самого художника: «Міфологічна відстороненість створює перспективу й так отримує художність. Міф обіймає всі сторони буття. Усі проблеми та методи їх вирішення. Та відсилаючи своїх персонажів в глибини часу та драпіруючи їх у довгий одяг, ми бачимо їх абсолютну реальність. Ми тільки змінюємо адресу, але кажемо про проблеми сьогодення».
І ще одне висловлювання від Юлія Шейніса – про його світогляд та принципи життя: «Для мене релігію – це людина. В цілому. У кожного свої особливості, своє дихання, свої долі. Обрати серед цього щось одне, відмінне від інших, я не можу. Й примикати ні до кого не хочу. Залишаюсь сам собою».
Мистецтво може подобатись, або ні. У кожного свої смаки. Але для того, щоб зрозуміти твір, треба хоч трішки придивитись до долі митця. Тож будемо й надалі знайомити вас з непересічними іменами, якими має пишатись Україна.
Залиште відгук