Всесвітній  день вишиванки

Віртуальна галерея. Ч. 2

«Українки на полотнах видатних художників»

у рамках проєкту Центральної районної бібліотеки ім. Є. Плужника

«Вишиванка – мій генетичний код»

 

 

Де українка – там краса. І слово краса вміщує в собі не лише фізіологічні дані, але й відчуття тої самої краси, яке було притаманне нам ще…та воно було притаманне нам завжди. Подивиться лише на наше традиційне вбрання – чи то будень, чи то свято, українка завжди, немов «з голочки» – немає різниці чи жне пшеницю чи зустрічає сватів. Барвистість, еклектика, пишність, охайність та оригінальність українського одягу надихала  багатьох митців на створення художніх шедеврів.

Одним із художників, який захоплювався красою українок  і багатством національного  вбрання, був

Микола Корнилович  Пимоненко (1862 – 1912)

Микола Пимоненко видатний український  художник, член Товариства пересувних художніх виставок, майстер побутового живопису, автор понад 1000 робіт.  Художник брав участь у виставках в Парижі, Лондоні, Мюнхені, Берліні. Був членом кількох почесних іноземних товариств та академій. В 1909-му за картину “Гопак” його нагородили золотою медаллю Салона де Парі Товариства французьких художників, згодом полотно придбав Лувр. У 1890-их Пимоненко брав участь у розписах Володимирського собору в Києві, за що був нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня.

«Він був справжнім українцем,

і не буде забутий своєю батьківщиною

     за свої правдиві і милі, як Україна, картини»

                                                                                       Ілля Рєпін

Тож давайте будемо  знайомитись з українками  на полотнах Миколи Пимоненка, який створював такі собі lookbook українських модниць XІX ст.

Микола Пимоненко «Портрет Марії Нестеренко», 1896 р.

Сумський обласний художній музей

Справжнім символом краси і сили народу стала молода усміхнена селянка, котра постала на полотні майстра. Автор сповнює образ вродливої молодиці великою поетичною магією. Перед глядачем ставна, чорноброва, кароока молода жінка, в образі якої відчувається природна шляхетність, що відображає  народний ідеал краси. Душевна рівновага, гострий розум, стримана серйозність, підкреслені спокійністю пози та виразом  обличчя з темними,  великими очима, роблять образ молодої українки особливо привабливими. Національне  традиційне народне жіноче вбрання характерне для Лівобережної України. Вишивана сорочка, поверх якої керсетка, різнокольорове намисто, дукачі, хустка у формі очіпка на голові, робить образ особливо значимим. Чорна довга коса підкреслює шляхетність та вроду.

Микола Пимоненко «Жниця», 1889 р.

Національний художній музей України, Київ

Реальною польовою царівною серед лану пшениці, золотого під сонцем, змалював на картині “Жниця” Микола Пимоненко просту селянку. Хоча українська Джоконда працює в полі із серпом, вона вбрана в урочистий стрій: довга вишита сорочка, поверх якої одягнута плахта чорного кольору із квітковим орнаментом, червона запаска, червона хустка на голові, і, звісно, коралі. На подібних атрибутах сільської краси художник завжди акцентував увагу.

Микола Пимоненко «Святочне ворожіння», 1888 р.

Державний російський музей, С.- Петербург

Дивно красива жанрова картина. Дві молоді дівчини сіли на лавку біля грубки і при свічці  почали ворожіння.  Тоді,  на Святках, це чи не найголовніше – поворожити на судженого-рядженого! Адже, дівчатам дуже хотілося скоріше вийти заміж. А ворожили на святках по-різному. Ось те, що на полотні – саме правильне. У чашку наливалося трохи води, запалювалася свічка, і капався у воду віск. Він там застигав в різних формах. Потім за допомогою свічки розглядалась  тінь цієї самої воскової застиглої фігури. Розглядали пильно, щоб розгадати профіль коханого. От за таким  розгляданням художник і застав своїх героїнь. Вдивіться, полотно настільки живе,  ніби чуєш дівочі голоси, бачиш, як на стінах рухаються великі тіні від свічки, інколи бринить тихий сміх.

Микола Пимоненко «Молодиця», 1890-ті р.

Національний художній музей України, Київ

 Микола Пимоненко  «Дівчина з відрами», 1894 р.

Сумський обласний художній музей

На полотнах художника  прості українки мають неперевершені образи стильних жінок, вбраних у червоний (празниковий) одяг. Статна, чорноброва, кароока селянка, наче втілила собою народний ідеал краси, піднеслася над буденністю, ставши уособленням величезної поетичної сили.

Продовжуємо знайомство з   українськими   красунями  в національних строях.

Федір Кричевський «Наречена», 1910 р.

Національний художній музей України. Київ

Федір Григорович  Кричевський  (1879–1947).

Український художник і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940). Федір Кричевський започаткував школу українського малярства,  його роботи експонувалися на Венеційській бієнале.

Один із засновників і перший ректор Української академії мистецтва.

Федір Кричевський багато мандрував Україною, набирався вражень від їi мальовничої природи, своєрідного народного побуту. Коли настав час писати конкурсну роботу в Академії мистецтв, Кричевський звернувся до весільного обряду, обравши один з його кульмінаційних моментів – прибирання подругами молодої до вінця. Так з’являється його картина «Наречена» (1910).

Прообразом головної героїні стала дівчина з Полтавщини Христя Скубій  ставна, красива, із сильною вдачею. У ній художник убачав типові риси національного характеру українськоі жінки. Кричевський зобразив групу жінок і дівчат у напівтемряві, завдяки чому барви звучать стримано. Лише світлі плями одягу та червонозолоті  кольори плахти й поясу нареченої,  вносять у загальну гаму необхідні наголоси. А краєчок вікна вгорі, за яким буяє сонячний день, поданий художником як своєрідний камертон, завдяки якому стають гармонійними кольори цілої композиції.

Василь Андрійович Тропінін ( 1776 –  1857) — російський художник-портретист, представник класицизму; до 1823 — кріпак.

В.А. Тропінін здійснив справжній подвиг, утверджуючи протягом багатьох років своє право займатись мистецтвом. Йому вдалося подолати нелегкий шлях від кріпака до академіка портретного живопису.

До 1821 року життя і творчість Тропініна були тісно пов’язані з Україною, з Поділлям  (с. Кукавці). Саме тут він вперше зустрівся зі справжнім народним життям, побачив і осягнув усім серцем поетичний скарб душі українського селянства та притаманну українському народові мудрість і великодушність.  Життя в українському селі, сама Україна з її м’якою живописною природою, з її самобутніми, щедро наділеними поетичним даром людьми, її чарівними традиціями та звичаями багато дали Тропініну. Пізніше, на схилі літ, він не раз казав:

«Я мало учився в Академії, але навчився в Малоросії: я там без відпочинку писав з натури, і ці мої роботи, здається, найкращі з усього до цих пір мною написаного»

В Україні В. А. Тропінін багато працював над створенням портретів. З великої їх кількості виділяється група робіт, де втілені типи українських селян, епізоди їх повсякденного побуту, те, що умовно можна назвати «тропінінською Україною».

Василь Тропінін. «Дівчина – українка в пейзажі», 1820- і р.

Василь Тропінін  «Дівчина з Поділля», початок XIX ст.

Державний музей українського образотворчого мистецтва, Київ.

Одна з найкращих ранніх робіт Тропініна — «Дівчина з Поділля». Образ відмічений особливою чистотою і святковістю, яку створює любовно переданий національний костюм. Образ подолянки пройде потім через всю творчість художника.

Здається, що в ній втілилося все найкраще, що знайшов Тропінін в Україні.

Микола Рачков. «Дівчина-українка»,  друга половина XIX ст.

 Чернігівський обласний історичний музей.

Володимир Маковський  «Дівчина в українському костюмі», 1879 р.

Національний музей «Київська картинна галерея»

Вишиванки завжди були нашим національним символом, нашою гордістю та автентичною ознакою.

Приємно усвідомлювати, що український народний костюм і сьогодні залишається затребуваним і популярним.

Будьте стильними – одягайте вишиванку і любіть свою країну!

 

                                                                                                  Матеріал підготувала Чеховська Т.А.