Бібліотека 101 – пункт видачі запрошує на «Віртуальні прогулянки містом. Андріївський узвіз».
«Українці співають пісні свого краю, релігійні і світські. Характер цих пісень відмінний від російських, бо вони не мають фаталістичного песимізму росіян. Він бадьорий, повний рішучості, оптимізму…. І коли б пісня була державою, то Україна зайняла б вчора перше місце поміж народами», – так писали американські газети у 20 роки ХХ століття, реагуючи на виступи хору Олександра Кошиця в містах Америки. Як воно символічно звучить саме зараз!
Чому про хор? Тому, що хочу розказати вам про чергові три будиночки по Андріївському узвозу, в одному з яких деякий час жив геніальний український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист Олександр Антонович Кошиць (1875-1944).
Чому саме зараз? Раптом пригадала цю рубрику, подумала, як давно не розповідала! Здавалось рік тому, виявилось, попередня розповідь була 17 лютого. Прірва між тим життям і сьогоденням! Але! Ми з вами мріяли про прогулянку справжню, а не віртуальну, саме у квітні. Тож, підемо далі! Не дочекаються наші вороги, щоб під них ми міняли свої плани!
Говоримо сьогодні про три будиночки від перетину Андріївського узвозу з вулицею Воздвиженською, вниз, до Подолу.
Знаходяться вони під горою, що має назви Замкова, Киселівка. Перша назва тому, що тут знаходився замок литовського воєводи, Киселівкою називали її з середини ХVІІ століття на честь останнього війта Адама Киселя. Потім замок зруйнували і були там городи, а 1854 року частину гори віддали Свято-Вознесенському Фролівському монастирю, де потім зробили кладовище із невеликою Троїцької церквою.
Садиба №22
Три будинки двоповерхові будувались і перебудовувались з середини XІХ століти по 1911 рік. 1849-1850 рр. власник Ф. Козаченко будує на вільному місті двоповерховий будинок (первісний об’єм кутового 22-А будинку) та магазинчик з цегли поряд (на цьому місті зараз будинок, що між будинком поряд зі сходами на Замкову і первісним будинком на розі).
Наступні власники Каліострови будують на місті лавки двоповерховий будинок. Ця родина володіла садибою 25 років.
У 1893 році садиба вже належить І. Й. Шатрову. Він має іконописну майстерню, яка добре відома киянам з початку ХІХ століття.
Г. Й. Шатров яскраво описаний О. Кошицем у його спогадах. Він жив у кутовому будинку у 1905 році, знімаючи квартиру у Шатрова. У садибі працювали майстерні, що належили власнику: ювелірна, іконописна. Проект прибудови і перебудова зовнішнього вигляду первісних будинків зроблено В. Н. Ніколаєвим, видатним архітектором того часу. У минулому 5-ти віконний будинок замінено на типовий для Києва того часу «цегляний стиль». З’являються 2 вежі, які і бачимо зараз.
Далі Шатров у 1901 впорядкував другий будинок: тепер він між 22-А і 22-Б: сімь вікон з боковим входом. Він же хотів придбати землю, що поряд, де тепер будинок поряд зі сходами на Замкову, але вдалось це лише наступному власнику С. Я. Берко, котрий і будує тут будинок 22-Б двоповерховий, цегляний, який здає в оренду іконописній майстерні П.Ф. Штонди.
У 1986 українським художникам В. Карасю та його дружині М. Левханян постановою Ради міністрів УРСР дали творчу майстерню у будинку 22-А. До нашого часу тут «Ательє Карась», де постійно міняються експозиції сучасних художників. Саме у тому будинку, де жив деякий час Кошиць Олександр Антонович. «1 січня 1919 року С. В. Петлюра, вітаючись зі мною, сказав: Олександре Антоновичу! Заберіть з собою Стеценка і приходьте до мене завтра – є важні справи… За тиждень щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капеля, а то, добавив, жартуючи, розстріляю!» І створили, поїхали, показали, хто це вони, українці! Ця капела протягом 1919-1926 року дала більше 1000 концертів у різних куточках світу і подарувала йому «Щедрик» Миколи Леонтовича! 
Отака талановита наша країна, вона непереможна, бо світла, талановита, пісенна!
Залиште відгук