«Перший вогонь – на себе,
Перший удар – на себе…»
Це слова Миколи Сингаївського про пожежників, які з перших годин вгамовували атомного звіра навколо зруйнованого четвертого енергоблока Чорнобильської АЕС… Та були й інші, багато інших, хто з перших днів евакуював із небезпечних зон населення, хто фіксував на плівку кінокамер та фотоапаратів кожну мить біди, хто розбирав та вивозив обладнання заводів, хто охороняв закинуті будинки, хто збирав навколо станції залишки радіоактивних матеріалів, контролював рівень радіації, підтримував роботу вцілілих реакторів, дезактивував десятки і сотні тисячі одиниць транспорту, обладнання, тисячі квадратних кілометрів території… І, зрештою, тих, хто будував комплекс захисних споруд навколо ЧАЕС та накривав зруйнований блок. Саме 14 грудня – в день завершення цих робіт у 1986 році – Україна вшановує ліквідаторів однієї з найстрашніших техногенних катастроф у світі.
Напередодні цієї дати бібліотека ім. О. Шварцмана та Всеукраїнська організація інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій вшанували колишніх військових та цивільних, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
11 грудня зібрались, щоб почути спогади. Без прикрас. Від першої особи. Від людей, які проводили перші дні та ночі під відкритим небом і радіоактивним пилом. Які кріпили на стіни саркофагу дозиметричні прилади. Вони не вимагали грошей, нагород, почестей. Просто йшли виконувати свою роботу. Навіть тоді, коли це були не накази, а прохання. Разом із колегами, товаришами по службі, яких вже майже не залишилось серед нас. Трішки відпочивали, ковтали якісь таблетки, вдягали недолугий захист… І знов шли захищати нас: Київ, Україну, світ.
Низькій уклін вам, ліквідатори, дякуємо за подвиг!
Залиште відгук