У межах проєкту «Творці історії і нації» бібліотека ім. М. Костомарова пропонує
біографічну розвідку, яка приурочена до 180-річчя від дня народження
Тадея Розеславовича Рильського (1841-1902),
українського культурно-освітнього діяча, етнографа, економіста.
Усім своїм життям Тадей Рильський довів, що справжня шляхетність криється в простоті та великодушності. Тадей народився на Київщині (а точніше в селі Ставище) на початку 1841 року. Шляхтич за походженням унаслідував норовливий характер. Впродовж всього життя він ламав стереотипи та демонстрував, що й поміщики можуть ставитися до селян як до рівних.
Він дозволив собі одружитися на селянці та більше того – прожити з нею щасливе подружнє життя. Серед дітей, народжених в “нерівному”, але щасливому шлюбі, – відомий український поет Максим Рильський.
Із молоком матері Тадеуш убирав волелюбство та потяг до спротиву системі. Його батько Розеслав Рильський був один із найбагатших поляків, який взяв активну участь у повстанні 1863 року. За такий спротив його величезні багатства приватизувала імперія.
Та розповідь про Тадея слід було б розпочати із сімейної легенди родини Рильських, яку любив переповідати друзям і знайомим нащадок славного роду. У часи Коліївщини 14-літній Ромуальд Рильський, прадід реформатора, тоді ще учень Уманського василіанського колегіуму, з іншими підлітками-католиками випадково натрапив на загін гайдамаків, які вирішили їх стратити. У відчаї, в останню мить Ромуальд, ніби натхнений вищими силами, заспівав широко відомий у народі псалом «Пречиста Діво, мати руського краю», вклавши у виконання всю свою душу. Гайдамацький отаман, зворушений співом юного студея, заплакав і відпустив усіх малолітніх католиків, сказавши: «Нехай йому подякують, що своєю піснею врятував їх од смерті».
Мине 127 років після тих легендарних подій, і Тадей Рильський назве свого молодшого сина Максимом на честь отамана Залізняка, що “із панами бився”.
Окрім Максимчика Меланія подарувала Тадею ще двох старших синів Івана та Богдана. З першою ж дружиною Людгардою, яка доводилася Тадеушу родичкою (троюрідною тіткою) він дітей не мав. Жінка передчасно пішла із життя – відтак Рильський овдовів у молодому віці.
Та одного разу, тоді вже 37-річний удівець, познайомився з Меланією Чуприною, її голос, чистий красивий спів, молодість (дівчині було лише 17), внутрішня і зовнішня краса полонили чоловіка. До слова, предків Меланії звільнив із кріпацтва ще Теодор Рильський, дід Тадея Розеславовича.
Минуло зовсім небагато часу й Тадей вирішив заслати сватів до юної красуні. Старости були веселі й дотепні, до ночі з батьками дівчини розмовляли, історії цікаві розповідали, а чоловік вже чекати не міг – коли ж милу серцю Меланію покличуть, її згоди на шлюб запитають. Хвилювався, чи не відмовить, гарбуза не вручить. Гарбуза не вручила, хустину за пояс засунула на знак згоди й старостів перев’язала – бути весіллю.
Гучно святкувала Романівка (село на Житомирщині, де знаходився родовий маєток, який успадкував Рильський) одруження пана Тадея та селянки Меланії, за всіма народними традиціями і звичаями.
Навіть поліцейські в своєму доносі не оминули цієї події: “Рыльский 8 февраля 1880 года женился на дочери крестьянина, причем был выполнен в точности весь свадебный обряд, бывающий у крестьян”.
Та жодні «класові» нерівності не позначилися на шлюбній ідилії. 24 щасливі роки прожили разом Тадей Розеславович та Меланія Федорівна. Причарувала шляхтича селянка своїм чарівним голосом. Щоб не робила – все зі співом. А скільки пісень вона знала?!
Тадей міг вічно слухати їх. Він любив різні українські пісні, іноді тужливі, іноді веселі задиркуваті – які в ту годину на душу лягали…
Ще з часів студіювання на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира Тадей вирізнявся вільнодумством, писав патріотичні проукраїнські статті, брав участь у перепохованні Т. Г. Шевченка, читав селянам у Романівці його «Наймичку», укомплектував для них бібліотеку, роздавав твори Кобзаря, а щоб ті хоча б трохи володіли грамотою, стали освіченішими, пустив до свого будинку православну церковно-парафіяльну школу, а потім власним коштом збудував для неї окреме приміщення, в якому, до речі, були й кабінети фізики та хімії, оплачував учителя і сам учителював.
Навчив він грамоті й свою кохану Меланію. Тепер вона могла сама читати «Кобзаря» допитливим Іванкові, Богданкові та Максимкові, які зростали у любові й теплі родинного затишку. Молодший завжди був чимось захоплений. Першу книжку «Робінзон» прочитав в українському перекладі Грінченка. А за декілька років після смерті батька 13-річний Максим вступив до проукраїнської приватної гімназії Науменка…
Сам Тадей ще в студентські роки разом із Володимиром Антоновичем, Павлом Чубинським та братом Юзефом був хлопоманом – це народницько-культурна течія української інтелігенції. Її прибічники сповідували зближення з народом. Вихідці з польських родин вважали, що мають служити «тому народові, серед якого живуть».
За свої погляди та переконання Тадейові ще в молодості довелося заплатити велику ціну. 1860 року було відкрито справу «О предосудительных сношениях студентов Киевского университета с крестьянами». У помешканні братів Тадея та Юзефа Рильських та в маєтку їхнього батька провели обшуки. Таємна поліція знайшла і вилучила списаний «на малороссийском языке» зошит з історичними переказами, «могущими возмущать крестьянские умы», історичні документи XVIII століття, виписки з герценівського «Колокола».
Про це дізнався Герцен, а відтак стаття про переслідування київських студентів потрапила в «Колокол», який видавався за кордоном. Можливо, це стало причиною того, що неблагонадійним братам дозволили довчитись у Києві, але під суворим наглядом поліції. Та хворому на сухоти Юзефу це коштувало життя – йому заборонили виїхати на лікувальні води за кордон і він помер у 1862 році.
Навіть така втрата не зупинила Тадея. Він продовжив небезпечну дослідницьку та просвітницьку діяльність. Разом із найкращим другом Володимиром Антоновичем вони «обійшли весь правобічний і новоросійський край». Численні дослідження Рильського мали ґрунтовну базу, а його статті з економіки сільських господарств випередили ідеї столипінської реформи. Він одним із перших в Російській імперії взявся за економіку вивільнених із кріпацької неволі селянських господарств й задовго до Столипіна дійшов висновку про необхідність земельної реформи.
За 40 років господарювання в Романівці Тадей Рильський не мав жодної тяжби з односельцями, виконував обов’язки почесного мирового судді, виступав у судах як їхній адвокат. Роздав селянам маєток, палац дозволив розібрати на будівельні матеріали, а сам жив у звичайній хаті. Дивний поміщик допоміг сільській громаді дешево купити землю в сусідського поміщика, а місцевим чиншовикам (орендарям) – закріпити за собою орендовані землі.
Він прожив шляхетне життя, жодного разу не зрадивши своїм переконанням та поглядам, і звісно, єдиній любові…
Тадея Рильського поховано за селянським звичаєм на звичайному сільському кладовищі – як він і заповів. Усе його життя – підтвердження того, що в простоті та великодушності таїться справжня шляхетність. На жаль, цю прописну істину через сто років забуде переважна більшість сучасних «поміщиків».
Залиште відгук