Присвята Пам’яті діточок, що загинули від рашистської агресії
Фрагмент виступу в музеї ім. Шолом-Алейхема 25 червня 2022 р.
вірші: Артем Сенчило,
муз. вик.: Інна Труфанова
Інна Труфанова:
«Цього разу село Мощун Бучанського району.. Страшно дивитися. І геть зовсім неможливо уявити, що пережили ці люди під час рашистської окупації. З майже 3000 будівель тут вціліло приблизно 800…Через цей населений пункт окупанти намагалися просунутися до Києва. Тут українські військові стримували нашестя російської армії. Загарбники до столиці так і не дійшли. Але зрівняли із землею затишне передмістя, перетворивши його на моторошні руїни.
Нині все потроху оживає. Вже провели газ до будинків, де вціліли мережі. Але електрики у Мощуні поки що немає: зруйновано електроопори…
Мешканці зустрічають нас радо. З вдячністю приймають подарунки, посміхаються..
…Та був один момент, коли я ледь стримала сльози, спостерігаючи за молоденькою мамою, що прийшла із хлопчиком років п’яти.. Вона отримала пакунок гуманітарки, а малюку протягнули великий пакет з солодощами. Хлопчик розгублено і недовірливо дивився то на той пакет, що так солодко й неймовірно привабливо пахнув, то на свою маму.. а потім притис його до грудей, і оченята його, що розкрились в півобличчя, дивились здивовано і начебто крізь увесь цей понівечений світ… крізь чергу людей, крізь руїни домівок, крізь випалені дерева, наче зазирнули ці оченята кудись в далеку неосяжну й казкову далечінь….
Його мама заплакала. Взяла хлопчика за руку і прошепотіла “Підемо…” Я дивилась їм услід, і в мене стискалось серце.. Але я подумала про те, що ми отримали ще одну маленьку перемогу нашої команди в цьому лиходенні. Адже ми знову подарували людям посмішку, радість й, навіть, трішечки казки…»
Залиште відгук