«Якби не був художником – став би поетом» (І. Гончар)
18 червня – день пам’яті ІВАНА ГОНЧАРА – відомого укрїнського скульптора, живописця, графіка, народознавця, колекціонера, подвижника української культури (1911-1993).
Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника пропонує згадати про життєвий та творчий шлях митця.
Понад три десятиліття, з кінця 1950-х років, в умовах жорсткого протистояння тоталітарному режиму він провадив титанічну роботу. Діяльність його була спрямована передусім на комплексне вивчення, реконструкцію і популяризацію українських культурних традицій минувшини, підсумком якої стала збірка перлин народних старожитностей.
Народився Іван Макарович Гончар на Черкащині в багатодітній родині.
«Скiльки пам’ятаю себе – завжди лiпив, малював, вирiзував з дерева i паперу, мандрував, спiвав. Чи пас гуси на яру або вiвцi в степу, чи сидiв у хатi взимку – я завжди творив. Творив по-дитячому, але без цього життя здавалося немислимим. Батько гнівався за те, що я весь час рився, мов кріт, у землi та в глинi, i не раз докоряв менi, що я з лiпки не їстиму хлiба (пiзнiше вiн жалiв за цi слова)», – згадував Іван Гончар.
Він отримав два дипломи – скульптора і агронома – і обрав мистецтво.
Він їздив в експедиції, займався краєзнавчою роботою, колекціонував зразки народного мистецтва, сімейні архіви – фактично рятував їх від нищення і небуття. Він зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва, створив перший в УРСР приватний музей, який облаштував у власному будинку, неподалік від Києво-Печерської лаври, відкритий для огляду в 1959 р., який став осередком українського національного відродження (з 2011 р. – Музей Івана Гончара (@honcharmuseum). Музей став місцем зустрічі інтелігенції, митців, етнографічно-мистецькою лабораторією самого Івана Гончара.
У кінці 1960-х років Іван Гончар почав укладати історико-етнографіячний мистецький альбом «Україна й українці» – це 18 томів, де на 1702-х аркушах – майже 6 тис. знімків.
Подвижницька діяльність Івана Гончара викликала роздратування тодішньої влади, у 1972 р. його, фронтовика, виключили з партії.
Не маючи родини, Іван Гончар усиновив сина свого рідного брата. «Сталося так, що Іван Макарович приїхав у Лип’янку – я народився у тій хаті, що і він, побачив мої малюнки й сказав: « …тебе заберу в Київ, вчитимешся малювати», – розповідає Петро Гончар, художник, директор Музею Івана Гончара.
У Музей Івана Гончара (Ivan Honchar Museum) – Національному центрі народної культури проводяться численні культурно-мистецькі заходи: виставки, фольклорні свята, творчі та музичні вечори, лекторії.
«Іван Гончар дуже любив Київ. І матеріалізував своє трепетне ставлення до столиці в численних етюдах. Причому, якщо довоєнні його замальовки пов’язані з відпочинком на київських пляжах, то післявоєнні вже означені духом пристрасної любові до архітектурних пам’яток.
Майстер поєднує поруч із зачудуванням архітектурними шедеврами лаврських споруд замилування красою Києва – у майже фотографічному зображенні київських околиць – і весною, й у розпал літа, – практично невпізнаваних для сучасного глядача, і тому надзвичайно цінних з історичної точки зору. Краєвиди київського ботанічного саду вражають панорамністю та настроєвістю – в них відчувається весняний дух розквіту природи, а буяння літнього розмаю на околицях Києва, що, на перший погляд, видаються глибоко провінційними пейзажами, – заполонюють свіжістю незайманої краси», — про Київ очима Івана Гончара розповідає Лідія Дубиківська-Кальненко, завідувачка відділу архівів НЦНК «Музей Івана Гончара».
Більше інформації про видатного митця та «Музей Івана Гончара» ви можете знайти в фонді нашої бібліотеки та скориставшись зведеним «Електронним каталогом ЦБС Шевченківського району м. Києва» , або «Електронним каталогом Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки».
#постать #скульптори #графіки #народознавці #культура #музеї #ІванГончар #Бібліотека_на_Прорізній #Бібліотека_Плужника
Залиште відгук