Хтось від війни їде подалі… Хтось – навпаки.
Михайло Юдовський, чию книгу «Меня бомбят издалека» було презентовано в Бібліотеці ім. Ошера Шварцмана 7 травня Друкарським двором Олега Федорова, поїхав з України у 1992-му, щоб повернутись сюди у важкі часи та своїм словом підтримати та надихнути рідну землю.
Ця книга – молитва довжиною у дні, тижні, місяці, де сказано «Зроби так, щоб ми виявилися гідними нашої перемоги». А більшість віршів написано так, ніби їх розповідають від першої особи різні люди, крізь яких ця війна пройшла навиліт… І не дивіться на російськомовну назву, адже у книзі є й українські вірші, бо за словами автора йому пишеться тією мовою, якою він в цей час мислить – і це може бути навіть німецька чи англійська. А українською, незважаючи на те, що поїхав з країни достатньо молодим, він володіє майстерно: це ми бачили і з його вишуканого спілкування з гостями, і з віршів, що читав Михайло з нової книги:
І я побачив Україну
що на руках
тримала, як малу дитину,
Чумацький шлях
і кожній зірці шепотіла:
«Не бійсь, мала –
твоє небесне вкриють тіло
земні тіла.
Але й російськомовна поезія в нього так само просочена болем за рідний край, від якого він був занадто довго далеко:
Вдали от собственной страны
Я ощущаю смесь
Бессилья, гнева и вины
За то, что я не здесь –
Не в Украине, чья броня
Собой закрыла свет,
А там, где, кажется, меня
Уже в помине нет.
І в своїх віршах-молитвах Юдовський промовляє те саме, що повторюємо ми вже більше року війни, кожного дня:
Допоки пісня солов’їна
Десь причаїлася у млі,
Пишу: «Все буде Україна»
На теплім клаптику землі.
Все буде Україна💛💙!
Залиште відгук