Це було 1984 році – я опинилась у Кареліі! Враження були бурхливі!
Жили ми у місцевих мешканців подружжя Борисова Тимофія Петровича і фінки Хільди Іванівни Ханолайнен (звісно, була вона не Іванівна!): стримана, маленька жіночка, що весь час щось робила. І будинок її родини, і сама вона – все було незвичним! Оточення – сусіди-росіяни з якимись пласкими вузкоокими обличчями, завжди пяненькі й ліниві (зауваження Хільди Іванівни). Тільки у цієї родини був охайний садок, овочі, фрукти, веселі й чистеньки собаки – у сусудів все навпаки!
І казкова біла ніч у лісі, коли до нас вийшов олень, тиша, примарне світло, конвалії, озеро… Тимофій Петрович відвіз мене на острів, щоб я погуляла, доки він з моїм чоловіком будуть рибалити, але конвалій на острові не зривати – хай ростуть! За пару годин забере мене на човен! Мала каву у термосі, канапки й цікаву книжку. Але розслабитись не вдалось – весь острів наповнювали змії! Вони грілися на сонці яскраві, розімлілі, а я верещала й шукала, де знайти куточок, щоб дочекатись рибалок! Я ж сама попросила висадити саме тут, бо з води – весь острів був суцільні конвалії!..
Що я знала тоді про ту війну, що вирвала наживо шматок з Фінляндії – бо «совєтам», як і сучасним рашистам, хотілось захоплювати, нищити, вбивати… Маленька Фінляндія вистояла, але втратила частину своєї території. Про легендарних фінських воїнів хто не знає тепер?!
Я на свій тоді юнацький розум зовсім не могла зрозуміти всієї тієї страшної трагедії, що спіткала людей, які тут жили – вони кидали свої теплі, затишні домівки, у яких народились, виросли, де жили покоління за поколінням, і відходили углиб країни, у незнане, не своє, але у власній країні залишались! Сюди, як тепер й у наші українські домівки, заходив ворог. Спав на їх ліжках, їв з їхнього посуду, що залишився, і гидив, знищував те, що було ошатним, впорядкованим, теплим за часів справжніх господарів.
📖От же, книга Мер’я Мякі «Ще до птахів. Фінський роман» саме про це – війна, евакуація, життя після цього. Читала книгу й ніби бачила, але вже зовсім інакше, острови конвалій, білі ночі, пані Хільду! І здавалось – все нерозказане нею відобразилось у книзі. Чудова книга! Раджу до прочитання! Вона не страшна і не сповнена песимізму, вона про птахів, що ще не прилетіли.
Мер’я Мякі — сучасна фінська письменниця. Походить з карельської родини, якій через російську агресію 1939 року довелось евакуюватися вглиб країни. Відтак її дебютний роман «Ще до птахів» є своєрідним відлунням її родинної легенди часів Зимової війни та подальших драматичних років фінської історії. 2022 року роман був відзначений фінською літературною премією Tulenkantaja. Нині Мер‘я Мякі проживає в містечку Каугава, що в Південній Пог’янмаа, де викладає фінську мову та літературу в середній школі. 2023 року у видавництві Gummerus вийшов другий її роман, також заснований на подіях часу Другої світової війни.
Ольга Ярешко – українська перекладачка з фінської мови, викладачка фінської мови, авторка першого курсу фінської для початківців українською, закохана у фінську мову особа.
У 2017 році закінчила Київський національний лінгвістичний університет за спеціальністю «Фінська мова та література», також проходила стажування в університетах Оулу та Юваскюля.
Мер’я Мякі. Ще до птахів : фінський роман / Мякі Мер’я. – Київ : Астролябія, 2025. – 496 с.
Ірина Дебкалюк, провідний бібліотекар пункту видачі бібліотеки №101
Можна знайти у Бібліотека №101-пункт видачі
#бібліотекаррекомендує101
Залиште відгук