Ви знаєте, а книга про страшну сучасну війну може бути доброю, людяною, без пафосу, а ще дуже дорослою, ніби її написала дуже розумна, досвідчена людина на схилі літ, але не нудна і не штучна, а справжня.
Ця книга переслідувала мене: то там, то тут виринали згадки про неї. Іванка Димид так пише про книгу, що я вирішую: добре, прочитаю неодмінно! Олександр Михед радить брати до уваги саме її, але виринає ще й фото Наталі Діденко з книгою і я іду у магазин. І ось книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» вже у мене. На зупинці автобусній багато людей, через 5 хвилин транспорт буде! Зупиняюсь.
Ми чекаємо 5, 10, 30 хвилин… Народ дратується, нервує. І раптом на проспект вилітають, повільно, як в уповільненій кінозйомці машини які ми вже всі знаємо, з червоно- чорними і блакитно- жовтими прапорами і музика і слова: «Герой на щиті! Зупинись, схили голову!» Мовчить зупинка, мовчать птахи, клаксони, життя на хвилину зупиняється, а далі мчить далі…
З подивом дивлюсь на книгу у мене на руках…
Потім, коли прибув автобус і ми поїхали, жінка за моєю спиною заговорила до когось у телефон: «Кум наш без ніг! Витягли побратими! Кума виє, ми молимось: хоч би вижив! Куди його повезуть: у Харків чи Дніпро? Господи, хоч би вижив…»
Я відклала книгу, що читала, і прочитала книгу Артура Дроня і стверджую слідом за ним: «Гемінґвей нічого не знає». Цитувати її немає сенсу- це просто викласти всю книгу як одну цитату.
31 грудня 2025 року автору виповниться 25. Тільки я не можу зрозуміти – як така молода людина могла написати так?!!
Книга чекає на вас у бібліотеці. Її варто прочитати всім нам, щоб стати трішки ближче до розуміння того, що відчувають воїни.
Залиште відгук