Напередодні 50-річного ювілею нашої бібліотеки дізнаємося трохи більше про письменника, чиїм ім’ям вона називається. Розпочинаємо цикл дописів.
Публікація 1.
Степан Васильченко (Панасенко) довгий час жив і працював у Києві зовсім поруч – в кількох будинках на історичній Лук’янівці. Перша адреса – вулиця Юрія Іллєнка, буд.8, де розташована одна з найяскравіших пам’яток модерну в Києві, відома під поетичною назвою «Будинок з ірисами». Цілі букети цих витончених квітів щедро оздоблюють фасад, парадний вхід та балкон будівлі.
Будинок був зведений у 1910-1911 рр. для голови Київського окружного суду Миколи Степановича Грабаря за проєктом знаменитого київського архітектора Володимира Безсмертного. На думку дослідників, архітектурна композиція будинку Грабаря відповідала класичному формату міського маєтку: будівля, оточена невеликим газоном та огорожею, мала окремий парадний вхід і ворота, а також господарський двір та великий сад.
Із встановленням радянської влади родина Грабаря емігрувала, маєток було націоналізовано – в ньому влаштували дитячий будинок № 22 для сиріт, які втратили батьків під час Першої світової та Громадянської воєн. З весни 1921 року вихователем і завідувачем сиротинця став Степан Васильченко, який не просто керував закладом, а буквально боровся за виживання вихованців, дістаючи для них в голодні 1920-ті роки харчі, дрова та одяг. Він навчав дітей української мови та літератури, прищеплював їм любов до народних традицій, категорично відкидаючи тогочасні жорстокі методи виховання. У дитбудинку Степан Васильович створив дитячий театр, хор та оркестр, вважаючи творчість найкращими ліками від психологічних травм війни.
Спостереження за вихованцями надихнули письменника на створення циклу оповідань про «нових дітей» радянської епохи : у цей період написані оповідання «Олив’яний перстень», «Приблуда» та «Петрусь», які реалістично змальовують важкий побут дитбудинків.
У 1922-1925 рр. в особняку зусиллями С. Васильченка організували трудову школу імені Івана Франка, де діти і навчалися і здобували практичні навички для життя. 1925-го року школу перевели в інше місце на тій же Лук’янівці, разом із нею переїхав і Степан Васильченко, але про це буде наша наступна розповідь.
Залиште відгук