Інклюзія – це про повагу до людської гідності, це шляхи комунікації. Щоб права людини були затверджені не лише на папері, а й у повсякденному житті.
Шестикласники середньої школи №70 прийшли до бібліотеки дізнатися про інклюзію і нам вдалося доторкнутися душі. Ми говорили про казки В. Гауфа та цілком реальні історії К. Нестлінгер. Про “35 кіло надії” А. Гавальди та “140 децибелів тиші” А. Бачинського, про “Чат для дівчат” та “Двох бабусьок у незвичайній школі” Л. Ніцой.
Бібліотекар розповіла дітям про Благодійний фонд Запорука та їх проект для онкохворих діток і неприпустиму ситуацію, в якій відбувається будівництво центру “Дача”.
Про ситуацію з переселенцями з окупованих територій і про тих, хто завжди поруч з нами, але в кого важкі ситуації в родинах.
Бо інклюзія – це увага і дієва допомога, не лише слова підтримки, а розділений навпіл бутерброд, пояснення складної теми. Придбання гуртом навчальних посібників для однокласника, чия родина через певні обставини не може собі цього дозволити.
В когось проблеми фізичні, в когось емоційні, хтось зазнає домашнього насилля, – і це можуть бути наші однокласники, і всі приховують свій біль, бо соромляться виглядати слабкими, бо соромляться співчуття.
Інклюзія – це не про інвалідність, це про милосердя. Милосердя не одноразове, виявлене до когось далекого, а тут і зараз, до тих хто поруч. Зупинити жарт, якщо він завдає болю, підтримати дією, а не лише словами. Ми не ідеальні, але кожен може стати трошки кращим, тоді весь світ стане теж трохи кращим.
Залиште відгук