Сьогодні в бібліотеці ім. С. Васильченка для дітей спілкувались на дуже важливі теми з учнями Спеціалізована школа 139 з поглибленим вивченням математики. В бібліотеці відбулась година спілкування «Спочатку поговоримо про людину, а не про її риси».
На вулицях міста ми зустрічаємо все більше людей з протезами чи в інвалідних візках. Ми дорослі не завжди можемо коректно себе поводити з такими людьми, годі вже про дітей говорити. Ми маємо вчитись всі разом, бути толерантними і обізнаними.
В фондах бібліотеки є необхідна література, яка цьому вчить. Це довідники, художні твори, та інформаційні флаєри. Дуже нам допомагають книги: «Суперлюди» авторки Марії Сердюк.
Мета цієї книжки – розповісти дітям про досягнення людства у галузі протезування, а також показати реальні історії українців, чиж тіло дещо технологічно вдосконалили. І це не люди з інвалідністю, а Суперлюди. Люди з надзвичайними можливостями, сталевим характером і незламною волею. Люди, які доводять: немає нічого неможливого!
Рукостискання з людиною, яка має протез руки, є цілком природним і прийнятним. Зазвичай така людина сама ініціює жест, простягаючи руку. Однак, якщо рукостискання хочете ініціювати ви самі, краще запитати дозволу. Можна сказати: «Чи зручно вам потиснути руку?» Протез у цьому випадку слід сприймати як частину її тіла, і діяти так, як це відбувається у звичайному спілкуванні.
Повсякденні труднощі, з якими стикаються люди з протезами, залежать від типу протеза, рівня адаптації та середовища. Є люди, які настільки добре користуються протезами, що практично не відчувають бар’єрів: вони бігають, займаються спортом і живуть активним життям.
Під час розмови не варто акцентувати увагу на протезі чи ампутованій кінцівці, оскільки це може створити відчуття незручності або зосередити бесіду на аспектах, які людина не бажає обговорювати. Спілкуватися варто природно, зосереджуючись на самій людині, її інтересах, почуттях та особистості. Якщо ви хочете, щоб вона поділилася своєю історією, важливо не форсувати розмову, а створити довірливу атмосферу, в якій людина почуватиметься комфортно. Можна сказати: «Якщо вам комфортно, я з радістю послухаю вашу історію». Це допоможе дати зрозуміти, що ви відкриті до діалогу, але вибір ділитися чи ні залишається за нею. Варто фокусуватися на повазі та вдячності, визнаючи внесок людини словами, що демонструють шану, але не створюють тиску. Не варто надмірно ідеалізувати людину чи її вчинки, оскільки це може створювати тиск відповідати високим очікуванням.
Наприклад, можна сказати: «Дякую за те, що ти зробив» або «Ваш внесок дуже важливий». Важливо пам’ятати, що кожна людина сприймає героїзацію по-своєму. Деякі хочуть публічного визнання, а інші вважають, що лише виконували свій обов’язок.
Ситуація, коли хтось у родині починає соромитися виходити на люди після початку користування протезом, може бути складною для всіх. У таких випадках важливо створити умови для відкритого й щирого діалогу, але лише за взаємної готовності. Почати можна з загальної розмови про почуття, зі слів: «Я помічаю, що тобі складно з цим». Людина, яка користується протезом, може не бути готовою говорити про свої емоції, і це потрібно поважати. Разом із тим, сім’я має прагнути підтримувати атмосферу довіри та прийняття.
Якщо ваша дитина запитує дорослого про людину з протезом, можна пояснити, що кожна людина має свої відмінності, і це абсолютно нормально. Варто розповісти, що деякі люди, наприклад воїни та захисниці, які боронять нашу країну, іноді втрачають кінцівки через складні обставини, але це не змінює їхньої сили та значущості, і ми маємо ставитися до них із повагою. Наприклад, можна сказати: «Це сталося, бо він був на війні. Війна — це небезпечно, і люди там можуть травмуватися».
Дуже корисна книга Андрія Бачинського «140 децибелів тиші» ВСЛ.
Книга про те, як в автомобільній аварії юний музикант Сергій втрачає не тільки батьків, сестричку, але й слух. Він мусить навчитися по-новому спілкуватися з ровесниками в інтернаті, подолати зневіру і відчай, аби важка втрата не вбила в ньому повністю бажання жити. А також – вирватися зі злочинного кола і врятувати названу сестру від лиха… «140 децибелів тиші» Андрія Бачинського – «Дитяча книга року ВВС» у 2015 році.
Ще книга яку можна порадити підліткам – «Метелики у крижаних панцирах», авторки Оксани Радушинської. Це повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якої загинули батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритись світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність.
З цими та іншими книгами ми сьогодні знайомили читачів. Навіть деякі включили до обов’язкового читання влітку.
Якщо вам ця тема болюча, невідома чи навпаки цікавить – приходьте до бібліотеки.
Двері бібліотеки – завжди відчинені для всіх!
Залиште відгук