Головна сторiнка Вiдiслати листа Карта сайту
Новини
Анонс подій
Територія спілкування
ЗАВІТАЙТЕ (наші адреси, телефони)
Корисні поради
Ресурси бібліотек
Фотогалерея
Краєзнавчі замальовки
Вернісаж
Електронний каталог
Книжкові виставки до пам'ятних дат
Дегустація літературних новинок
Краєзнавчі замальовки
Притулок книгомана публічний і приватний (N E W !)
***
Архітектурні пам'ятки
Втрачені назавжди
Вуличний арт в інтер'єрі українських міст
Дерева-патріархи
Історія кави в Києві "така ж гірка, як і солодка"
Історія однієї вулиці
Київська Швейцарія: Татарка
Київський вуличний арт
Київські околиці - неповторні і таємничі
Літературні місця
Тане київський модерн
Якщо в тебе є фонтан...


Київська Швейцарія: Татарка

ТРОХИ ІСТОРІЇ.

Татарка -  історична місцевість, колишня слобідка, що простяглася звивистим вузьким міжгір’ям поміж Подолом, Глибочицею, Щекавицею, Лук’янівкою, Вовчим і Реп’яховим ярами.
Першими поселенцями були 60 татарських сімей, які в основному займалися миловарінням і торгівлею. У Києві вони промишляли тим, що розвозили свій товар по місту і прилеглих селах. Пізніше стали скуповувати і перепродавати старі речі.
На горі, в районі вулиці Лук’янівської, вони заснували татарський базар «Шурум-Бурум», який проіснував до 1940 р. Тут можна було купити шкіряні куртки і чоботи, татарські шаровари… Із їжі – традиційне для татар кінське м’ясо, пиріжки з м’ясом, чак-чак, вареники на пару з цибулею та м’ясом.

     

 Особняк Бенсона

 Базар Шурум – Бурум

 Вул. Олегівська №11

     

 Чорнобильська церква

 Церква Феодора Освяченого

 Мечеть Ар-Рахма

Якщо до Липок тяжіла вища адміністрація та аристократичні родини, а на Подолі селилися не вельми заможні ремісники й торгівці - на Татарку з часом звернула увагу трудова інтелігенція.
Тут, на узвишші, на відміну від долішнього Подолу і кліматичні умови були кращі, і не було такої скупченості, відчувався простір і дихання гаїв та дібров, та й життя обходилося дешевше.
Перші оселі на Татарці зводили небагаті люди. Їм дозволялося будувати дерев’яні будинки, як і належало в ті часи вулицям третього розряду. Кам’яні будівлі дозволялися тільки заможним. Водогін провели сюди лише у 1920 р. У цей же період трохи впорядкували дикий на той час Кмитів яр, яри по вулицях Багговутівській і Половецькій, а також узвіз у бік Кирилівської вулиці (нині Фрунзе). Капітальну реконструкцію на Татарці провели в 1970-х роках: знесли багато дерев'яних будинків, впорядкували дороги, проклали асфальт, звели нові висотні будівлі.

 

КАЗКИ. ЛЕГЕНДИ. ПЕРЕКАЗИ.

 

"Из логова змиева, из города Киева,
Я взял не жену,
а колдунью.
Твержу ей: «Крещеному,
С тобой по-мудреному
Возиться теперь мне
не в пору.
Снеси-ка истому ты
В днепровские омуты
На грешную Лысую гору».

  Н. Гумилёв
 

В гості до Змія-Горинича: Згадаймо народну казку про бій на Калиновому мосту, в якій богатир б’ється не на життя, а на смерть з багатоголовим монстром. Бій відбувався в Києві, а богатирем-змієборцем виступив Кирило Кожум’яка. За іншою версією, зі Змієм-Гориничем на Пучай-річці (Почайна) воював Добриня Никитич. Подейкують, що молодих хлопців та дівчат ненажерливому трьохголовому Змію-Гориничу приводили у 60-метрову печеру, яка розташована поблизу теперішнього Смородинського узвозу.
У Києві багато печер. Смородинська печера відома нечисленним відчайдухам і має погану славу. З ХІХ ст. комплекс печер по обидва боки Смородинського яру відомий як «Змійові печери». Вперше вони відкриті В. Б. Антоновичем у 1876 р., який зафіксував рештки близько 20 печер, найбільша у вигляді «двох обертів гігантського слимака». Матеріали досліджень цих печер та знахідка в 2001 р. трипільської кераміки дозволили припустити, що печера ймовірно датується IV – III тис. до н. е. і є найдавнішою в Європі  антропогенною печерою.
Історики доводять, що назва «Смородинський узвіз» (починається від вул. Нагорної та закінчується на вул. Фрунзе) походить від прізвища купців Смородинових, які володіли тут землями в середині ХІХ ст. А раніше узвіз називався Литовським або Дикою вулицею (від імені ще одного місцевого купця).
Більш-менш упорядкованою дорога з Татарки на Куренівку стала на початку ХХ ст.
Завдяки майже прямій головній артерії та прокладеній по ній трамвайній лінії у 1894-1895 pp. зв'язок з центром був зручний. Трамваї ходили від вул. Дорогожицької по Осіївській, Овруцькій, Нагірній, Багговутівській та Макарівській, сполучаючи від 1904 р. Лук'янівку з Куренівкою. Цей останній відтинок, що пролягав по схилах Реп'яхового яру, за свою мальовничість навіть дістав поетичну назву "Київська Швейцарія".
Щоб добиратися на свої дачі у Пущу-Водицю місцевим жителям Татарки потрібна була дорога – їхати через Поділ було задовго. Тому довелося прокладати коротший шлях – дачну лінію. До революції тут ходив трамвай № 18. Потім шпали розібрали на паливо. Нині зв’язок Татарки з Куренівкою здійснюється Подільським узвозом який побудували у 50-ті роки ХХ ст.
А Смородинський узвіз залишається сповненим легенд романтичним лісовим серпантином.

Над виданням працювала М. Божко  (12.2011р.)

 

Нові надходження
Тетяна Крижанівська. Життя після літа

Життя після літа : роман / Т. І. Крижанівська. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 128 с.

Горобець О. Постаті з вирію

Постаті з вирію : повісті, нариси / О. О. Горобець. - Київ : "Видавництво "Фенікс", 2016.-176 с.

Олександра Малаш. Любові багато не буває

Любові багато не буває : роман / О. В. Малаш. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 272 с.

Соломія Зеленська. Сповідь священика

Сповідь священика : роман / Зеленська Соломія. - Київ : "Видавництво "Фенікс", 2016. - 208 с.

Олена Карпенко. Підручник янгола

Підручник янгола : роман / О. О. Карпенко. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 256 с. : іл.

Марія Карп'юк. Дорога додому

Дорога додому : повість, оповідання / М. Карп'юк. - Київ : "Видавництво "Фенікс", 2016. - 176 с.

© www.shevcbs.kiev.ua 2008Дизайн та розробка www.it-net.com.ua