Головна сторiнка Вiдiслати листа Карта сайту
Новини
Анонс подій
Територія спілкування
ЗАВІТАЙТЕ (наші адреси, телефони)
Корисні поради
Ресурси бібліотек
Фотогалерея
Краєзнавчі замальовки
Вернісаж
Електронний каталог
Книжкові виставки до пам'ятних дат
Дегустація літературних новинок
Афіша
Краєзнавчі замальовки
Притулок книгомана публічний і приватний (N E W !)
Архітектурні пам'ятки
Втрачені назавжди
Вуличний арт в інтер'єрі українських міст
Дерева-патріархи
Історія кави в Києві "така ж гірка, як і солодка"
Історія однієї вулиці
Київська Швейцарія: Татарка
Київський вуличний арт
Київські околиці - неповторні і таємничі
Літературні місця
Тане київський модерн
Якщо в тебе є фонтан...
Долиною Сирця. Бібліографічний нарис


Долиною Сирця. Бібліографічний нарис

"Хто не знає  минулого,  той не має  майбутнього"

                         

Дорогожичі

Дорогожичі – це історична назва урочища-підвищення на північно – західній околиці стародавнього Києва. Воно знаходилось між сучасними вулицями Фрунзе та Дорогожицькою, де зараз розкинувся парк відпочинку.
П’ять разів згадуються Дорогожичі в знаменитій літературній пам’ятці Київської Русі – «Літописі руському».

Південно-східною межею (в бік Подолу),
ймовірно, був Смородинський узвіз.
Поблизу сходилися шляхи до Києва
з півночі та заходу - з Вишгорода,
Чернігова, Овруча, Володимира.

Перша згадка припадає на дохристиянські часи (988 р.), коли князь Володимир Великий прийшов із Новгорода, став «межи Дорогожичем і Капичем», приступом взявши Київ. Остання (1169 р.) – незадовго перед нашестям монголів, коли Київ принизили і пограбували «правнуки погані»- суздальські, смоленські та чернігівські князі.
За літописом, історичні Дорогожичі містилися “під святим Кирилом”, тобто нижче від Кирилівського монастиря, і не раз були місцем воєнних сутичок князів, які ворогували між собою. Пам’ять про ті часи зберігається в назві нинішньої Дорогожицької вулиці.

Особливий рельєф Дорогожичів, їх відносна близькість до центру Києва з давніх - давен приваблювати сюди як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів Київської держави, які намагалися використати цю місцевість як форпост для захоплення міста.  У літописі є згадка про події 1146 р., коли князів-змовників не врятували навіть «дорогожицькі горби» (яруги серед тих горбів - нинішні Реп’яхів та Бабин яри), а кінь одного з князів загруз у «дорогожицькому болоті» (болото знаходилося десь між сучасною вул.Фрунзе та залізницею, у районі вул. В. Хвойки). Військо нападників тоді розбили, а князя на четвертий день схопили в болоті і полонили. За часів Київської Русі на Дорогожичі, між річкою Глибочицею і струмком Скоморох (в бік теперішньої вул. Маршала Рибалка), існувала митниця із земляним укріпленням. Після монгольської 1240 р. навали слово «Дорогожичі» назавжди зникає з пізніших літописних джерел. Напевне, в часи лихоліття, що настали після монгольського погрому, коли наш народ чи не вперше так надовго втратив свою державність, послабли зв’язки поколінь, внаслідок чого слово «Дорогожичі» нащадкам не передавалося. Назва місцевості, де знаходилось урочище, і назва відомої з літопису річки Ситомль, злились у них в єдину назву Сирець, що виникла пізніше.
То що ж означає  слово «Дорогожичі», звідки воно походить?
Всі версії про походження назви (як місця, де сходяться дороги, від словосполучення «дорого жити») не мають наукового підтвердження. По одній з версій, поширені в слов’янських мовах географічні назви на «-ичі» найчастіше походять від власних імен. Так у слов’ян прийнято було називати нащадків певної особи: Рюриковичі, Ярославичі, Ольжичі тощо. За логікою та аналогією, назва Дорогожичі повинна походити від імені людини, яку при народженні назвали Дорогож, Дорогожа або Дорогожко, тобто дорога, бажана в сім’ї дитина. Той прадавній Дорогожко, ставши дорослим, дав початок великому сімейному роду, нащадків якого стали називати загальним іменем Дорогожичі. Згодом назва сімейного роду поширилася 1 на місцевість, де він проживав. У літописі можна натрапити на два варіанти назви: повна – Дорогожичі й скорочена Дорогожич. Довгий і складний шлях подолало слово «Дорогожичі», перш ніж стало назвою найкрасивішої станції київського метрополітену ( відкрито 30 березня 2000 р.).

Сирець

В уяві сучасного киянина Сирець - передусім житловий масив між Бабиним Яром та залізницею. Вже потім згадують однойменну річку. Між тим, саме вона дала назву чималенькому урочищу, яке простягалося до хутора Берківець. Місцевість Сирець вперше згадано 1381 р. як селище, подароване князем Володимиром Ольгердовичем домініканському  монастиреві. Практичні отці зважили не тільки на землю і землеробів на ній, а й на річку як джерело різних вигод.

Сирець - історична місцевість, житловий масив міста Києва.
Розташований між Лук`янівкою, Бабиним Яром, Куренівкою,
Волейковим, Петрівською залізницею, вулицями Дегтярівською 
та О.Теліги.

Вважається, що назва Сирець походить від підвищеної вологості в цій річковій долині. На  повноводному Сирці за описом 1666 р. було 8 гребель та млинів. Потім виникли броварні та цегельні. В кінці XVI ст. Сирець переходить до володінь Кирилівського православного монастиря. В результаті археологічних досліджень, вздовж Либіді і Сирця було відкрито низку укріплених давньоруських поселень, які представляли собою сирецько- либідську оборонну лінію навколо Києва ХІ – ХІІІ ст. У 1991 р. навіть на річці Нивці (Борщівці) виявлено залишки поселення давньоруського і післямонгольського часу. Це говорить про велику територію давнього міста. Місцевість, де протікає Сирець, люди колись називали боярком (великим яром).
Оформлення Сирцю як району Києва, відноситься до 1706 р., коли київський магістрат зібрався приєднати до міста Сирець і Куренівку.
Процедура набуття міського статусу була дуже простою: населення зобов’язувалося платити податки до державної скарбниці. Основний дохід тоді ґуральництво та шинкування. У XVIII ст. на Сирці діяло 29 винокурень. 

У зв’язку з розливами Дніпра частина населення Подолу, яка страждала від повені, в кінці ХІХ ст., почала переселятися на околиці, зокрема на Лук’янівку, в райони вулиць Мельникова і Кирилівського монастиря. Інтенсивно йшла забудова і жваво заселялися привокзальні райони, Шуляка, Деміївка. Басейн річки Сирець є умовним кордоном між лісостеповою та лісовою природними зонами України. По річці Сирець можна було дістатися на Поділ, яка була велика і судноплавна. Річка має протяжність 9 км, її площа водозбору сягає 13 км2 . Нижче за течією від хутора «Нивка»( сучасний парк «Нивки») містилися на лівому березі хутори Дихтяренка та Волейків, дачі відоміших киян. Так, Карл Мейєр (йому належали будинки на вул. Сирецькій № 43 та 56) тримав на Сирці велике садівництво, де вирощував саджанці декоративних та плодових дерев, кущів та квіти, шампіньйони. Фірмовий магазин квітів Мейєра містився на Миколаївській (тепер Городецького), 6. Саме із садівництва Мейєра поширилися наприкінці ХІХ ст. високопродуктивні сорти полуниці, які вирощували «вся Куренівка» і «вся  Пріорка».В 1893 р. К. Мейєр заснував Сирецький дендропарк, де вирощувалися рідкісні сорти квітів, декоративних рослин, плодових дерев.

З 1898 р. околиці  із центром міста сполучав трамвай.
Всього до Сирця було 44 станції. За першу тарифну
станцію сплачували 5 коп., за кожну наступну-по 3 коп.

Виявляється також, що народження київського футболу пов’язане із Сирцем. В 1901 р. чехи та словаки-робітники і службовці заводу Гретера і Криванека - почали проводити тренування на Сирецькому полі.                                                                             
З другої половини ХІХ ст. в урочищі Сирець розташовувались літні табори київських гарнізонів. Там, де тепер вздовж вулиці О. Теліги стоять будинки Сирецького житлового масиву, був великий пустир для занять піхоти з польової фортифікації. Ближче до станції метро «Шулявська» розташовувалося «скакове поле»- іподром. До складу Сирецького табору входили літовище та авіаційні майстерні. Саме тут 1913 р. здійснив знамениту «мертву петлю» київський авіатор Петро Нестеров. В 1914 р. П. М. Нестеров загинув під час повітряного тарану, його прах покоїться на Лук’янівському військовому кладовищі.
В червні 1907 р. в таборах 41-го піхотного Селенгінського полку та 21-го саперного батальйону, дислокованих на Сирці, сталося збройне повстання. 11 активних учасників розстріляли біля Косого капоніра Госпітального укріплення Київської фортеці. Нині про це нагадує меморіал. Ще до Першої світової війни почалося проектування та спорудження стратегічної кільцевої залізниці з виходом на лівий берег. Нова лінія пролягала від Святошина до долини Сирця, вздовж річки до Дарниці. З’явилися платформи «Сирець» та «Рубежівська». Остання має назву від однойменної колонії малолітніх злочинців, яку 1884 р. перенесли в район Брест-Литовського шосе з села Михайлівська Рубежівка.
                                                                      
З другої половини ХІХ ст. в урочищі Сирець розташовувались літні табори київських гарнізонів. Там, де тепер вздовж вулиці О. Теліги стоять будинки Сирецького житлового масиву, був великий пустир для занять піхоти з польової фортифікації. Ближче до станції метро «Шулявська» розташовувалося «скакове поле»- іподром. До складу Сирецького табору входили літовище та авіаційні майстерні. Саме тут 1913 р. здійснив знамениту «мертву петлю» київський авіатор Петро Нестеров. В 1914 р. П. М. Нестеров загинув під час повітряного тарану, його прах покоїться на Лук’янівському військовому кладовищі.
В червні 1907 р. в таборах 41-го піхотного Селенгінського полку та 21-го саперного батальйону, дислокованих на Сирці, сталося збройне повстання. 11 активних учасників розстріляли біля Косого капоніра Госпітального укріплення Київської фортеці. Нині про це нагадує меморіал. Ще до Першої світової війни почалося проектування та спорудження стратегічної кільцевої залізниці з виходом на лівий берег. Нова лінія пролягала від Святошина до долини Сирця, вздовж річки до Дарниці. З’явилися платформи «Сирець» та «Рубежівська». Остання має назву від однойменної колонії малолітніх злочинців, яку 1884 р. перенесли в район Брест-Литовського шосе з села Михайлівська Рубежівка.
Сумну славу набула околиця міста в роки Другої Світової війни. В Бабиному Яру  гітлерівці за два дні в кінці вересня 1941 р. стратили 52 тис. мирних жителів.

Розстріли продовжувалися протягом двох років. Загальна кількість жертв налічує понад 100 тис. чоловік. В Сирецькому концтаборі   було розстріляно приблизно 25 тис. військовополонених, зокрема розстріляно як заручників чотирьох футболістів київського клубу «Динамо»- М. Трусевича, О. Климента, І. Кузьменка, та М. Коротких.
На кручі над станцією «Сирець» заховалося невеличке кладовище: тут поховано майже 250 німецьких військовополонених, які померли в Сирецькому концтаборі в 1944-1949рр.  

Після прокладання залізниці долина Сирця втратила первісний недоторканий вигляд. Річку частково взято в колектор. За вулицею Танкова Сирець виринає з колектора і біжить до ресторану «Дубки», потім під землею зникає під залізничним мостом і далі тече відкрито до промислової зони на вулиці Сирецькій. Колись тут діяли цегельні заводи Міхельсона, Ріхерта, Козинського, Булишкіної. Ліворуч Сирець приймає струмок Брід, де раніше існував великий ставок. Ще нижче, на Куренівці, в Сирець впадав струмок Курячий Брід. А закінчує свою течію Сирець в одному з системи озер Опечень - стариць річки Почайни в районі Оболонь.      
Після Великої Вітчизняної війни Сирець починає забудовуватися. В 1950-х рр. кияни почали активно будувати приватні будинки. З’явилися вулиці Щусєва, Тираспольська, Новоокружна, Дорогожицька, Лагерна. З 1953 р. в Сирецькому парку працює дитяча залізниця.   14 жовтня 2004 р. було відкрито однойменну станцію метро.
До 1960 р. масив Сирець входив як складова частина до Петровського регіону, після 1960 р.- в Жовтневий район, з 2001 р. – в Шевченківський район Києва.

Бібліографія:

1. Афанасиенко, Е. В гости к Горынычу : Между Лукьяновкой, Татаркой и Сырцом, по преданиям, обитал змей / Е. Афанасиенко // Сегодня. -2007. - 5 июня. - С. 11.
2. Бабенко, В. Сирецький концтабір і Бабин Яр / В. Бабенко // Урядовий кур’єр. - 2001. - 14 липня (№ 124). - С. 10.
3. Вулиці Києва: довідник / за ред. А. В. Кудрицького. - К.: «Укр. енциклопедія», 1995. - 352 с.
4. Дорогожичі // Визначні пам’ятки Києва. - К., 2005. - С. 247-248.
5. Дорогожичі // Київ: іст. - біогр. енцикл. довідник. - К., 2007. - С. 247-250.
6. Дорогожичі // Київ: парки, площі, вулиці. - К., 2006. - С. 289-291.
7. Доценко, Т. Київ і околиці / Т. Доценко, М. Лябах. - К.: Київ. дім, 1998. - 160 с. : іл.
8. Евстафьева, Т. Сырец, Лукьяновка и Бабий Яр в первой половине XX в. (до начала немецкой оккупации 1941–1943 гг.). История застройки и проблемы топографии / Т. Евстафьева, В. Нахманович. - режим доступу до ст.: http://www.kby.kiev.ua/book1/articles/art22.html.
9. Захарченко, М. М. Кіевъ тепер и прежде / М. М. Захарченко. - К.: ПВП «За друга», 2006.-290 с.
10. Зінченко, Н. Над Бабиним Яром: [Сирецька телевежа] / Н. Зінченко // Хрещатик. - 2004. - 18 лютого. - С. 7.
11. Зинченко, Н. Тайны Кирилловской церкви / Н. Зінченко // День. - 2009. - 20 мая.
12. Кальницький, М. Серце Києва: Шевченківський район / упоряд.: Шевченківська районна у м. Києві держ. адміністрація; авт. тексту М. Кальницький, Н. Півень.-К.: Друкарня Діапринт, 2007. - 167 с.: іл.
13. Киев: энцикл. справочник / под. ред. А. В. Кудрицкого. - К.: Главная редакція УСЭ, 1986. - 767 с.
14. Кілессо, Т. С. Кирилівський монастир / Т. С. Кілессо. - К.: Техніка, 1999.- 136 с. : іл. - (Нац. святині України).
15. Кирилловская церковь: храм и… женщины // Лиза. - 2004. - № 52. -С. 50-51.
16. Кудрявцев, Л. Град над Борисфеном: ілюстрована історія вулиць і майданів Києва / Л. Кудрявцев. - К.: Вища школа, 2007. - 296 с. : іл.
17. Малаков, Д. Долиною Сирця / Д. Маликов // Столиця. -2005. - № 30. -С. 28.
18. Мельничук, Г. Шикарный хутор на Сырце: [Васильчики] / Г. Мельничук // Газета по-киевски. - 2007. - 9 января. - С. 10.
19. Немировский, А. 1100 слов о Кирилловской церкви / А. Немировский // Натали. - 2004. - №4. - С. 152-154.
20. Околиці Києва часів Володимирового княжіння / Ю. В. Павленко // Нарис історії Києва / Ю. В. Павленко. - К., 2003. - С. 93-98.
21.Романенко, О. Женский храм: [Кирилівський монастир] / О. Романенко // Добрые советы. - 2005. - № 3. - С. 66-68.
22. Сигалов, А. Вулиці Києва: довідник / А. Сигалов. - К.: «Журналіст», 2005. - 195 с.
23. Сирець // Київ: іст.- біогр. енцикл. довідник. - К., 2007. - С. 464-466.
24. Сирець // Київ: парки, площі, вулиці. - К., 2006. - С. 306-308.
25. Сирець // Визначні пам’ятки Києва. - К.: Фенікс, 2005. - С. 465-466.

Додаток 1
Історія Києва в Інтернеті:

http://starkiev.org.ua/index.html - історія Києва, архітектура, церкви, памятники, парки, мости, старовинні карти, карти, плани, фотографії;
http://www.oldkyiv.org.ua/ - сайт історії Києва;
http://www.kievgid.net/ - історія Києва, довідник по Києву, корисні адреси, посилання;
http://gorod.kiev.ua/ – Київ: міський інтернет – проект. Представлені матеріали з історії Києва, архітектури, символіки міста й області;
http://www.minikiev.com.ua/- парк «Київ в мініатюрі» відображає сучасне місто Київ з найбільш відомими пам’ятками архітектури;
http://www.interesniy.kiev.ua/  - історія Києва,  вулиці, площі міста, пам’ятники архітектури, музеї, райони Києва та передмістя, видатні кияни, Київ на сторінках художніх творів;
http://kiev.pravda.com.ua/publications/484d2303ac47d/- «Невідомий Київ»: фотографії з альбому, знайденого на сайті Бібліотеки Конгресу США;
http://litopys.org.ua/verbbuk/ver01.htm - сайт «Ізборник»: літописи, мовознавство, давня література, літературознавство, політологія, «Слово о полку Ігоревім», тексти творів;
http://h.ua/story/96999/ : «Смачна історія»: Культура української споживацької індустрії;
http://kontrakty.com.ua/show/ukr/article/15/2720043179.html - «Шоколадний Семадені»: Кондитерська швейцарця Семадені була візитівкою Києва кінця XIX-початку XX ст.;
http://otherside.com.ua/news/- «Київський трамвай» (Історія і сьогодення);
http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3186/art/1195163648.html-  екскурсії  в «Ретро-трамваї»;
http://kontrakty.com.ua/show/ukr/article/15/4420031123.html- «Солодкий бізнес Балабух: сухе київське варення – улюблені ласощі Імператриці»;
http://www.magazinchik.kiev.ua/books-  книги про Київ та Україну.

Додаток 2
Їх іменами названо вулиці Сирця:

  • Вулиця Вавилових
    Виникла у 50-ті рр. ХХ ст. під назвою Нова 817-а, пролягає від вул. Ризької до вул. Котовського. Сучасна назва–з 1991 р.
    До вулиці Вавилових прилучаються: пров. Щусєва- вул. Орловська- Щусєва і Подвойського 
    Вавилови – російські вчені, брати, академіки АН СРСР:
    Микола Іванович- ботанік і генетик, академік АН України та АН СРСР( з 1929 р.),
    Сергій Іванович- фізик і громадський діяч, академік АН СРСР( з 1932 р.; з 1945 р.- її президент.
  • Вулиця Бориса Житкова
    Виникла у 50-ті рр. ХХ ст. під назвою Нова. Сучасна назва – з 1957 р.
     До вулиці Б. Житкова прилучається
    вул. Подвойського 
    Житков Борис Степанович (1882-1938) – російський письменник, автор книжок для дітей: «Что бывало», «Морские рассказы», «Рассказы о животных».
  • Вулиця Олени Теліги
    Пролягає від вул. Дегтярівської до пр-ту Червоних козаків і вул. Новокостянтинівської. Виникла в 50-ті рр. ХХ ст. Сучасна назва – з 1993 р. До вул. О. Теліги прилучаються вул. Гонти- Дорогожицька-Щусєва- Мельникова-Ольжича-урочище Бабин яр.  
    Теліга Олена Іванівна (1907-1942) – українська поетеса і громадська діячка. У 1941 р. приїхала до Києва. Організувала Спілку українських письменників-початківців. Разом з чоловіком М. Телігою розстріляна гестапівцями в Бабиному яру.
  • Вулиця Олексія Щусєва
    Пролягає від вул. О. Теліги до залізничного шляхопроводу і вул. Стеценка. Виникла в сер. ХХ ст. під назвою Нова 881-а. Сучасна назва з 1953 р. До вул. Щусєва прилучаються: вул. Грекова – Житкова – Орловська – пров. Щусєва- вул. Тираспольська 
    Щусєв Олексій Вікторович (1873-1949) – російський архітектор, академік. Автор Мавзолея В. І. Леніна в Москві. Створив проект іконостасу для Успенського собору Києво-Печерської лаври (1902-1910), розробив проект відбудови і реконструкції Хрещатика (1944-1945), проект обсерваторії АН УРСР (1949).
  •  Вулиця Максима Берлинського
    Пролягає від вул. Ризька до вул. Ольжича. Виникла в сер. ХХ ст. під назвою Нова 883-я. У 1953 р. –вул. Армавірська. Сучасна назва – з 1962 р.
    До вул. Берлінського прилучаються вул. Щусєва-Подвойського-Котовського. 
    Берлинський Максим Федорович (1764-1848) – український археолог та історик.
  • Вулиця Мельникова
    Пролягає від вул. Глибочицької до вул. О. Теліги. Вулицю прокладено в ІІ пол. ХІХ ст. як продовження Львівської вулиці (нині вул. Артема). З 1869 р. отримала назву Велика Дорогожицька. Сучасна назва з 1923 р. 
    Мельников Ювеналій Дмитрович (1868-1900) - один з організаторів марксистських гуртків у Києві.


Нові надходження
Олена Карпенко. Підручник янгола

Підручник янгола : роман / О. О. Карпенко. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 256 с. : іл.

Соломія Зеленська. Сповідь священика

Сповідь священика : роман / Зеленська Соломія. - Київ : "Видавництво "Фенікс", 2016. - 208 с.

Думати, як Стів Джобс

Думати, як Стів Джобс / Даніел Сміт ; пер. з англ. О. Чупи. – Київ: Вид. група КМ-БУКС, 2018. – 208 с.

Думати, як Альберт Ейнштейн

Думати, як Альберт Ейнштейн / Даніел Сміт ; пер. з англ. Г. Литвиненко. – Київ: Вид. група КМ-БУКС, 2018. – 208 с.

Горобець О. Постаті з вирію

Постаті з вирію : повісті, нариси / О. О. Горобець. - Київ : "Видавництво "Фенікс", 2016.-176 с.

Джоан Ролінґ. Гаррі Поттер і таємна кімната

Гаррі Поттер і таємна кімната / Дж. К. Ролінґ. - Київ : "Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2004, – 252 с.

© www.shevcbs.kiev.ua 2008Дизайн та розробка www.it-net.com.ua