Головна сторiнка Вiдiслати листа Карта сайту
Новини
Анонс подій
Територія спілкування
Прес-релізи заходів
ЗАВІТАЙТЕ (наші адреси, телефони)
Корисні поради
Ресурси бібліотек
Фотогалерея
Краєзнавчі замальовки
Вернісаж
Електронний каталог
Книжкові виставки до пам'ятних дат
Дегустація літературних новинок

Афіша

 



 



 

Новини
2017201620152014201320122011201020092008
«Королева Франції – Анна Ярославна»

02.08.2017

«Королева Франції – Анна Ярославна»

Дочка Ярослава Мудрого Анна, королева Франції. Вона відома майже кожному зі школи. Але в історичному портреті Анни до цих пір багато штрихів залишаються невідомими. Таємниці життя і смерті Анни Ярославни - є однією з найцікавіших і захоплюючих загадок не тільки української, а й світової історії. В історичних документах роком появи на світ Анни, однією з трьох дочок Ярослава Мудрого, вважалися 1024 або 1025 роки. У теперішній же час в науковій літературі все частіше вказується 1032 рік.

Всі три дочки Київського князя – Єлизавета, Анастасія та Анна – стали королевами європейських країн. Княжна Єлизавета підкорила серце норвезького принца Гарольда Сміливого, в юні роки служив Ярославу, і стала королевою Норвегії (у другому заміжжі – королевою Данії). Анастасія Ярославна зійшла на угорський королівський трон. Про шлюби дочок Ярослава Мудрого було вже відомо в Європі, коли французький король Генріх I задумав одружитися на «втіленні мудрості та краси» – княжні Анні Ярославні, чиє дитинство пройшло в атмосфері великого культурного піднесення в Київській державі.

Освіту вона отримала при княжому дворі, де вивчала грамоту, історію, іноземні мови, математику, малювання. Відомо, що Анна Ярославна могла вільно читати кількома мовами, зокрема старослов’янською, грецькою, писала кирилицею і глаголицею. А адже в той час в «освіченої» Європі не кожен чоловік-дворянин знав грамоту, не кажучи вже про їх дочок і дружин. Тільки в 1048 році друге посольство від овдовілого Генріха I, сміливого і енергійного правителя, змогло отримати згоду князя Ярослава Мудрого на черговий династичний шлюб.

Король у свої сорок з гаком років був огрядним, а настрій у нього завжди було похмурим. Але побачивши наречену, він посміхнувся. Точна ж дата вінчання Анни і Генріха залишається невідомою: найчастіше в наукових роботах називаються 14 травня 1049 і 19 травня 1051 р. На голову Анни була покладена золота корона, і вона стала королевою Франції. На шлюбному контракті дочка київського князя написала своє ім’я, а її чоловік замість підпису поставив «хрестик». Уже на початку свого королівського шляху Анна Ярославна проявила наполегливість і, відмовившись присягати на латинській Біблії, принесла клятву на слов’янському Євангелії, яке привезла з собою. (Цю книгу чекала надзвичайна доля. Саме на Реймському Євангеліє давали присягу всі наступні королі Франції, навіть не підозрюючи про його київське походження.)

Звичайно, достовірно невідомо, як жилося Анні Ярославні перші роки на чужині, але французькі дослідники цитують рядки з її листа до батька: «У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі». Можливо, все було не так похмуро, але безсумнівно те, що високоосвіченій православній киянці, яка виросла в умовах слов’янської культури, нелегко було пристосуватися до умов французького вищого суспільства того часу.
Після заміжжя пройшло кілька років, перш ніж королева Анна стала матір’ю. Згідно з історичними даними, у королеви Анни було три сини. Перший, Філіп (1052-1108), прозваний «Добрим», пізніше став королем Франції. Потім вона народила ще двох синів: Роберта (1055-1060), який помер у дитинстві, і Гуго (1057-1102), що став згодом графом Вермандуа і прославився в перших хрестових походах. Королева Анна навчила своїх дітей грамоті, мов, арифметики, історії. На відміну від батька, майбутній король Франції Філіп I став найосвіченішим монархом свого часу. Філіп I і Гуго Великий протягом усього життя зберігали глибоку повагу, ніжну і шанобливу любов до матері. На відміну від синів поява на світ у королівській сім’ї дочки Емми, чи Едінгі (1055 – бл. 1109), оповита завісою таємниці. На рубежі XVI-XVII століть католицька церква проголосила внучку Ярослава Мудрого блаженною.

Король весь час перебував у військових походах, і виховувати дітей Анні доводилося самій. Однак, судячи з історичних документів, Генріх принаймні рахувався з думкою своєї дружини: на багатьох державних актах, особливо грамотах, що дарували пільги або жалували вотчини монастирям і соборам, можна прочитати: «За згодою дружини моєї Анни», «У присутності королеви Анни». Шлюб Анни і Генріха тривав лише сім років.

Що ж стосується подальшої долі королеви Франції, то тут історики дещо розходяться в думці. Одні стверджують, що за існуючою тоді традицією королеву-вдову Анну знову видали заміж за графа Рауля де Валуа. Він був тоді одним з наймогутніших сеньйорів Франції і славився непокірним васалом. Для Анни Ярославни на першому місці був борг королеви-матері, але Рауль проявив наполегливість і навіть викрав Анну під час полювання. Вони повінчалися у 1062 році. Життя Анни Ярославни з графом Раулем було, можна сказати, майже щасливим, її турбували лише стосунки з дітьми. У 1074 році Анна Ярославна знову овдовіла і була змушена повернутися до двору Філіппа I.

Про останній період життя Анни Ярославни мало що відомо. До речі, існує версія, що вона навіть побувала на батьківщині, але це дуже сумнівно. Точно відомо, що Анна якийсь час подорожувала по Європі. Смуток і хвороба зломили Анну. Вона померла в дорозі, але де точно – не відомо.

Існує також версія, що Анна Ярославна померла в 1089 році. У всякому разі, саме тоді церкві Святого Квентіна були піднесені багаті дари для молитов за упокій душі померлої королеви. Але де ж знаходиться її могила? У 1682 році чернець виявив в одній з розташованих неподалік від Парижа церков надгробний камінь із зображенням жінки з короною на голові. На ньому можна було розібрати написане латиною ім’я «Агнес». Не виключено, що саме тут і поховали королеву, враховуючи, що імена «Анна» та «Агнес» часто сприймалися як одне і те ж. Правда, церква, де виявили надгробок, була побудована лише в 1220 році – набагато пізніше смерті Анни. Так що, швидше за все, монах знайшов поховання іншої людини.

Є й ще одна версія, що стосується останніх днів життя Анни Ярославни. Вона детально викладається в який вийшов в 1988 році у Франції історичному романі Режин Дефорж, який викликав колосальний читацький інтерес і став справжнім бестселером. Автор спробувала розповісти про життя і смерть Анни Ярославни. Якщо вірити дослідженням Дефорж, королева Анна користувалася повагою і підтримкою багатьох впливових лицарів, в тому числі знаменитого завойовника Англії Вільгельма I Завойовника. Саме він серед інших знатних осіб був присутній при відплитті Анни на батьківщину, в Київську Русь. За згодою свого сина королева залишила Францію і відправилася в … Новгород. Важко сказати, що спонукало її до цього рішення. Але треба визнати, що Р. Дефорж будувала свою версію не на порожньому місці, адже, як ми вже говорили, легенда свідчить, що Анна знову опинилася на Русі. Проте їй не судилося дістатися до Новгорода. В дорозі вона тяжко захворіла і померла вже на новгородській землі.

Існує ще кілька версій, згідно однієї з яких королева повернулася в Київ, де й закінчила свої дні в монастирі. Однак це теж викликає сумнів. За висловом віконта де Сент-Емура, повернувшись на батьківщину, Анна могла б, як добра католичка, натрапити на гнів Східної церкви. Але переважна частина вчених вважає, що Анна Київська, як її називають у Франції, доживала віку і була похована десь у Франції. Громадяни цієї далекої країни прекрасно пам’ятають про родові корені їх королеви – чудовою слов’янки, прародительки Бурбонської і Орлеанської королівських династій, що залишила глибокий слід в історії та культурі Франції.

Їй встановлено два пам’ятники, останній – в 2005 році в Санлісі. Біля стародавнього храму можна побачити жіночу статую з каменю. В одній руці вона тримає мініатюрну конструкцію собору, а в іншій – лілію, символ королівської влади. Напис на постаменті говорить: «Анна Київська. Королева Франції. Вона заснувала цю обитель 21 квітня 1060».

Нові надходження
Володимир Базилевський. Лук і Ліра

Лук і Ліра : поезії / В. О. Базилевський. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 256 с.

Олег Гончаренко. В чеканні нової трави. Апокрифи дійсності

В чеканні нової трави. (Апокрифи дійсності) : збірка поезії / О. М. Гончаренко. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 208 с.

Марія Карп'юк. Дорога додому

Дорога додому : повість, оповідання / М. Карп'юк. - Київ : "Видавництво "Фенікс", 2016. - 176 с.

Олександра Малаш. Любові багато не буває

Любові багато не буває : роман / О. В. Малаш. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 272 с.

Єва Нарубина. Я

Я : повість / Є. Нарубина . - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016.- 400 с.

Володимир Кобзар. Хроніка буднів

Хроніка буднів: новели, повість / В. Ф. Кобзар. - Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. - 160 с.

© www.shevcbs.kiev.ua 2008Дизайн та розробка www.it-net.com.ua